Deutsch
English
Français
Русский
Українська
Земля́ — третя від Сонця планета Сонячної системи, єдина планета, на якій відоме життя, домівка людства. Земля належить до планет земної групи і є найбільшою з цих планет у Сонячній системі. Земля, як і більшість інших тіл Сонячної системи, утворилася приблизно 4,5 мільярди років тому з газо-пилової хмари.
 Фотографія Землі, зроблена з Аполлона-17 | |||||||||
| Дата відкриття | невідомо  | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Названа на честь | ґрунт, суходіл і куля | ||||||||
| Орбітальні характеристики | |||||||||
| Епоха J2000.0 | |||||||||
| Велика піввісь | 149 598 261 км 1,00000261 а. о. | ||||||||
| Перигелій | 147 098 290 км 0,98329134 а. о. | ||||||||
| Афелій | 152 098 232 км 1,01671388 а. о. | ||||||||
| Середній радіус орбіти | 6378,137 ± 0,001 км, 6371 ± 0,1 км[1] і 6356,8 км | ||||||||
| Ексцентриситет | 0,01671123 | ||||||||
| Орбітальний період | 365,256363004 днів 1,000017421 рік | ||||||||
| Середня орбітальна швидкість | 29,785 км/с | ||||||||
| Нахил орбіти | 7,155° до екватора Сонця 1,58° до незмінної площини | ||||||||
| Довгота висхідного вузла | 6,087 радіан[2] | ||||||||
| Аргумент перицентру | 1,993 радіан[3] | ||||||||
| Є супутником | Сонця | ||||||||
| Супутники | Місяць | ||||||||
| Фізичні характеристики | |||||||||
| Середній радіус | 6371,3 км | ||||||||
| Екваторіальний радіус | 6378,14 км | ||||||||
| Полярний радіус | 6356,78 км | ||||||||
| Сплюснутість | 0,0033528 | ||||||||
| Довжина обводу | 40 075,16 км (екватор) 40 008,00 км (меридіан) | ||||||||
| Площа поверхні | 510 065 700 км² 70,8 % вода; 29,2 % суша | ||||||||
| Об'єм | 1,0832×1012 км³ | ||||||||
| Маса | ~5,9722×1024 кг. | ||||||||
| Середня густина | 5,515 г/см³ | ||||||||
| Прискорення вільного падіння на поверхні | 9,766 м/с², або 1 g | ||||||||
| Друга космічна швидкість | 11,186 км/с | ||||||||
| Період обертання | 23 год 56 хв 4,1 с | ||||||||
| Сонячна доба | 23 год 59 хв 39 с у вересні, 24 год 00 хв 30 с у грудні | ||||||||
| Нахил осі | 23°26′21″,4119 | ||||||||
| |||||||||
| Атмосфера | |||||||||
| Тиск на поверхні | 101,325 кПа 1 бар | ||||||||
| Склад | 78,08 % азот (N2) 20,95 % кисень (O2) 0,93 % аргон 0,038 % двоокис вуглецю ~ 1 % водяної пари (залежить від клімату) | ||||||||
 Земля у Вікісховищі | |||||||||
Земля розташована на відстані ~149,6 млн км від Сонця та обертається навколо нього, здійснюючи один оберт за рік (~365,25 дня). Планета обертається навколо власної осі за одну сидеричну добу (~23 години 56 хвилин), а нахил її осі обертання обумовлює зміни пір року. Сонячна система разом із Землею розташована в галактиці Чумацький шлях, в рукаві Оріона, на відстані 28 000 світлових років від галактичного центру.
Земля наближено являє собою еліпсоїд з середнім радіусом близько 6400 км, при цьому різниця між полярним та екваторіальним радіусом складає ~22 км. Середня густина Землі найбільша серед усіх планет Сонячної системи. Її тіло диференційоване та складається з кількох шарів: внутрішнього ядра, зовнішнього ядра, мантії та кори. Кора Землі утворена літосферними плитами, що повільно рухаються, утворюючи гірські хребти, вулкани та спричиняючи землетруси. Ядро виробляє магнітне поле, що відхиляє руйнівний для живих істот сонячний вітер. Близько 71 % поверхні Землі становлять океани, а решту 29 % поверхні Землі — суходіл, поділений на 6 великих континентів та безліч островів та півостровів.
Земля має один постійний природний супутник, Місяць, що обертається на відстані 380 000 км та має розмір ~1700 км, близько чверті радіуса Землі. Місяць завжди повернений до Землі однією стороною через припливне захоплення. Вплив Місяця проявляється зокрема через припливи й відпливи, а на проміжках часу в мільйони років він стабілізує положення осі обертання Землі в просторі та поступово сповільнює її обертання навколо осі, збільшуючи тривалість земної доби.
Атмосфера Землі складається здебільшого з азоту та кисню, а також невеликої частки інших газів. Парникові гази в атмосфері, як от діоксид вуглецю, затримують частину енергії Сонця поблизу поверхні. Водяна пара в незначних кількостях присутня в атмосфері та утворює хмари, котрі покривають значну частину планети. Клімат Землі неоднорідний, тропічні регіони отримують більше сонячної енергії, ніж полярні. Клімат регіону залежить також від висоти над рівнем моря та близькості до океанів. Тепло перерозподіляється завдяки циркуляції атмосфери та морським течіям.
Землю в контексті людства часто називають світом, вона є предметом дослідження значної кількості наук про Землю. Земля як небесне тіло підлягає вивченню астрономією, будову і склад Землі досліджує геологія, стан атмосфери — метеорологія, сукупність проявів життя на планеті — біологія. Екологія розкриває процеси біосфери, взаємодії між людиною, живими організмами та довкіллям. Географія дає опис особливостей рельєфу поверхні планети, а також людських поселень та суспільних утворень.
Назва та символ
Українське слово «Земля», як і його відповідники в інших слов'янських мовах, походить від праслов'янського *zemja, спорідненого з лит. žẽmė, лат. humus та іє. *g̑hđem-, *g̑hđom-, всі з яких також мають значення «земля». Земля — єдина планета Сонячної системи, чия українська назва не походить із давньогрецької чи римської міфології.
Сучасне англійське слово Earth розвинулося від давньоанглійського іменника eorðe, eorþe, що разом з нім. Erde, швед. jord та іншими германськими відповідниками, походить від прагерм. *ertho та, ймовірно, іє. *er-. У своєму найдавнішому засвідченні слово eorðe вже використовувалося для перекладу багатьох значень лат. terra та грец. γῆ (gē): Земля, її ґрунт, суходіл, людський світ і поверхня світу разом з морем. Як і у разі з римською Террою/Теллусом і грецькою Геєю, Земля могла бути уособленням богині в германському язичництві.
Іноді латинська назва «Терра» використовується у науковій літературі, особливо в науковій фантастиці, щоби відрізнити населену людством планету від інших. Також від неї походять назви землі в багатьох романських мовах, як ісп. Tierra та фр. Terre. У поезії подекуди застосовується ім'я «Теллус» як уособлення Землі. Від грецького γῆ («земля») походить значна кількість слів, як то географія, геологія тощо.
Астрономічним знаком Землі є вписаний у коло рівнобедрений хрест, 
, знаний як сонячний хрест. Початковим астрономічним символом планети було королівське яблуко, 
.
Фізичні характеристики
Топографічні відомості та форма
Форма Землі майже куляста, планета має середній діаметр в 12 742 кілометри, що робить її шостим за розміром тілом Сонячної системи та найбільшою серед планет земної групи. Через обертання Землі її форма випукла навколо екватора і злегка сплощена на полюсах, внаслідок чого діаметр на екваторі на 43 кілометри більший, ніж на полюсах. Тож форму Землі можна точніше описати як сплющений сфероїд. Щоби виміряти місцеві відмінності рельєфу Землі, геодезія використовує так звану взірцеву Землю у формі геоїда. Таку форму можна отримати, якщо знехтувати збуреннями океану, як от припливи та вітри. В сумі виходить гладка, але нерівномірна під дією гравітації поверхня геоїда, що забезпечує середній рівень моря (MSL) як точки відліку для топографічних вимірювань.
Водночас форма Землі має місцеві топографічні відмінності. Найбільші відхилення, такі як Маріанський жолоб (який 10 925 метрів нижче місцевого рівня моря), скорочують середній радіус Землі на 0,17 %, а гора Еверест (8848 метрів над місцевим рівнем моря) подовжує його на 0,14 %.
Земна гравітація
Сила тяжіння Землі, котра позначається g — це загальне прискорення, яке надається об'єктам через сукупний вплив гравітації (від розподілу маси всередині Землі) і відцентрової сили (від обертання Землі). Це векторна величина, напрямок якої збігається з прямовисом, а сила або величина визначається нормою 
.
В одиницях СІ це прискорення виражається в метрах за секунду у квадраті (позначається, м/с² чи м·с−2) або еквівалентно в ньютонах на кілограм (Н/кг чи Н·кг−1). Біля поверхні Землі прискорення сили тяжіння становить ~9,81 м/с², і це означає, що без урахування впливу опору повітря, швидкість вільного падіння об'єкта збільшуватиметься приблизно на 9,81 метра за секунду щосекунди. Цю величину іноді неофіційно позначають малою літерою g (натомість, гравітаційна стала G називається великою G).
Точна сила земного тяжіння залежить від місця розташування. Номінальне «середнє» значення на поверхні Землі, знане як стандартна гравітація, за визначенням становить 9,80665 м/с². Ця величина позначається по-різному, як от gn, ge (хоча це інколи означає нормальне екваторіальне значення на Землі, 9,78033 м/с²), g0 або просто g (яке також застосовується для змінної місцевої величини).
Сфера Гілла, або інакше куля гравітаційного впливу Землі, має радіус приблизно 1,5 мільйона км. Це найбільша відстань, на якій гравітаційний вплив Землі є дужчим, ніж від більш далекого Сонця та сусідніх планет. Тіла повинні обертатися навколо Землі в межах цієї відстані, інакше вони можуть стати незв'язаними з планетою через гравітаційні збурення Сонця.
Земля у Сонячній системі
Земля — відкрита система в космосі, вона постійно взаємодіє з навколишнім космічним середовищем: отримує енергію від Сонця, випромінює тепло. На планету безупинно потрапляють метеори, космічний пил, зрідка метеорити та комети. Планета повсякчас перебуває під впливом сонячного вітру (потік іонізованих атомів водню та гелію у пропорції 9 до 1, що зі швидкістю 350—450 км/с врізаються в магнітосферу), та космічного випромінювання (потік високоенергетичних ядер водню). Земля неспинно гравітаційно взаємодіє з Місяцем та Сонцем (і набагато меншою мірою з іншими планетами Сонячної планети), що обумовлює припливні явища.
Орбіта та обертання
Земля робить один оберт навколо Сонця за кожні 365,256 дня, що відповідає одному року (365 діб 6 годин 9 хвилин 9 секунд). Для зручності вимірюють три роки поспіль по 365 діб кожен, а до кожного четвертого року, високосного, додають 1 добу. Через те, що рік становить не рівно 365,25 доби, номери років, які діляться на 100, але не діляться на 400, не є високосними. Середня відстань від Землі до Сонця становить 150 млн км. Орбітальна швидкість планети становить у середньому 29,78 км/с.
Повний оберт навколо своєї осі планета здійснює за добу — 23 години 56 хвилин 4 секунди. З цим рухом пов'язані декілька наслідків:
- під дією сил тяжіння та відцентрової сили Земля стає опуклою поблизу екватора та сплющеною біля полюсів;
- відбувається зміна дня і ночі;
- утворюється оборотна сила, або сила Коріоліса, завдяки чому всі потоки (водні чи повітряні) в північній півкулі, що рухаються з півночі на південь, відхиляються від свого напрямку праворуч.
Нахил осі обертання і сезони
Кут нахилу осі Землі до площини орбіти постійно становить ~23,5°, з віссю її орбіти, завжди спрямованої в бік полюсів.. Нахил осі суттєво впливає на нерівномірний розподіл сонячного проміння земною поверхнею. Це обумовлює почергову зміну пір року.
Через нахил осі Землі кількість сонячного світла, що досягає будь-якої точки на поверхні, змінюється протягом року. Це викликає сезонну зміну клімату: літо в Північній півкулі настає, коли тропік Рака звернений до Сонця, а в Південній півкулі, коли тропік Козорога звернений до Сонця. У кожному випадку зима настає одночасно в протилежній півкулі.
Згідно з астрономічною домовленістю, чотири пори року можна визначити за допомогою сонцестоянь і рівнодення, коли вісь обертання Землі вирівняна з її орбітальною віссю. У Північній півкулі зимове сонцестояння відбувається приблизно 21 грудня; літнє сонцестояння припадає на 21 червня, весняне рівнодення — близько 20 березня, а осіннє рівнодення — приблизно 22 або 23 вересня. У Південній півкулі ситуація зворотна: літнє і зимове сонцестояння мають дати один одного з Північної півкулі, і дати весняного та осіннього рівнодень відповідно.
Влітку день триває довше, а Сонце видно вище в небі. Взимку клімат стає прохолоднішим, а дні коротшими. Вище північного полярного кола і нижче південного денне світло взагалі відсутнє протягом частини року, що викликає полярну ніч, і ця ніч триває кілька місяців на самих полюсах. У цих же широтах також спостерігається полярний день, коли сонце залишається видимим весь день.
Кут нахилу осі Землі відносно стабільний протягом тривалих проміжків часу. Його осьовий нахил піддається нутації, незначому, нерегулярному руху з основним періодом 18,6 року. Орієнтація земної осі також змінюється з часом, роблячи повне коло протягом кожного 25 800-річного циклу. Ця прецесія є причиною різниці між сидеричним роком і тропічним роком. Обидва ці рухи викликані різним тяжінням Сонця і Місяця на екваторі Землі. Полюси також зміщуються на кілька метрів по поверхні Землі. Цей має кілька циклічних компонентів, які в сукупності називаються [en]. Крім річної складової цього руху, існує 14-місячний цикл, який називається чандлерівським рухом. Швидкість обертання Землі також змінюється в явищі, відомому як варіація тривалості доби.
Річна орбіта Землі еліптична, а не кругова, її найближче наближення до Сонця називається перигелієм. У наш час перигелій Землі настає приблизно 3 січня, а її афелій — близько 4 липня. Ці дати зміщуються з часом через прецесію та зміни орбіти, останні з яких слідує циклічним моделям, відомим як цикли Міланковича. Щорічна зміна відстані Земля — Сонце викликає збільшення приблизно на 6,8 % сонячної енергії, що досягає Землі в перигелії щодо афелію. Оскільки Південна півкуля нахилена до Сонця приблизно в той же час, коли Земля досягає найбільшого зближення з Сонцем, Південна півкуля отримує від Сонця трохи більше енергії, ніж північна протягом року. Цей ефект набагато менш значний, ніж повна зміна енергії через нахил осі, і більша частина надлишкової енергії поглинається більшою часткою води в Південній півкулі.
Внутрішня будова
Хімічний склад
| Речовина | Формула | Вміст | |
|---|---|---|---|
| Континентальна | Океанічна | ||
| Діоксид кремнію | SiO2 | 60,2 % | 48,6 % |
| Оксид алюмінію | Al2O3 | 15,2 % | 16,5 % |
| Оксид кальцію | CaO | 5,5 % | 12,3 % |
| Оксид магнію | MgO | 3,1 % | 6,8 % |
| Монооксид заліза | FeO | 3,8 % | 6,2 % |
| Оксид натрію | Na2O | 3,0 % | 2,6 % |
| Оксид калію | K2O | 2,8 % | 0,4 % |
| Оксид заліза(III) | Fe2O3 | 2,5 % | 2,3 % |
| Вода | H2O | 1,4 % | 1,1 % |
| Діоксид вуглецю | CO2 | 1,2 % | 1,4 % |
| Оксид титану(IV) | TiO2 | 0,7 % | 1,4 % |
| Оксид фосфору(V) | P2O5 | 0,2 % | 0,3 % |
| Усього | 99,6 % | 99,9 % | |
Маса Землі становить приблизно 5,9722×1024 кг. Вона складається переважно із заліза (32,1 %), кисню (30,1 %), кремнію (15,1 %), магнію (13,9 %), сірки (2,9 %), нікелю (1,8 %), кальцію (1,5 %) і алюмінію (1,4 %), решту — 1,2 % становлять слідові кількості інших хімічних елементів. Вважається, що через масову сегрегацію, область ядра здебільшого складається із заліза (88,8 %), з меншою кількістю нікелю (5,8 %), сірки (4,5 %) і нижче 1 % мікроелементів.
Найпоширенішими компонентами породи земної кори є майже всі оксиди: хлор, сірка та фтор є важливими винятками з цього, і їх загальна кількість у будь-якій породі зазвичай, набагато менше 1 %. Понад 99 % земної кори складається з 11 оксидів, переважно кремнезему, оксиду алюмінію, оксидів заліза, вапна, магнію, калію та натрію.
Природні ресурси
Земля надає природні ресурси, які можуть добуватися та застосовуватися людьми для різних цілей.
Розрізняють відновлювані ресурси, які можуть бути заповнені за короткий проміжок часу, в межах існування окремої людини, та невідновлювані природні запаси, коли стрімкість їхнього споживання, навпаки, значно перевищує швидкість їхнього створення. Серед останніх, особливо вирізняються викопні види палива, для утворення яких потрібні мільйони років. Значні кількості цих копалин, можуть бути отримані із земної кори, як от вугілля, нафта, природний газ або гідрати метану. Руди також утворюються в земній корі та складаються з різних хімічних елементів, корисних людям для виробництва, наприклад металу. Ці ресурси використовують для виробництва енергії та в якості сировини для хімічної промисловості. Відновлювальними джерелами енергії є, наприклад, сонячна енергія та енергія вітру, адже вони не є вичерпними.
Земна біосфера виробляє безліч потрібних людині запасів, наприклад харчові продукти, паливо, ліки, кисень, і навіть забезпечує переробку багатьох органічних відходів. Наземні екосистеми залежать від орних земель і прісної води, тоді як морські екосистеми засновані на поживних речовинах, розчинених у морській воді.
У звіті ООН за 2019 рік передбачається, що використання природних ресурсів збільшиться на 110 % у проміжок з 2015 по 2060 рік.
Внутрішня структура
Внутрішнє ядро із радіусом близько 1221 км вкрите зовнішнім ядром, товщина якого дорівнює 2300 км. У складі ядра переважає залізо та нікель. Його вкриває шар мантії — розжареної в'язкої кам'янистої речовини, товщина мантії складає ~2900 км. Її вкриває шар кори завтовшки 30 км, що складається переважно з твердих порід та мінералів та відділений від мантії поверхнею Мохоровичича.
У XIX столітті стрімко відкривалися нові хімічні елементи, і були винайдені спектроскопи, які могли оцінювати елементи за світлом. Спектроскопія сонячного світла припустила, що Сонце може містити невідомий елемент, гелій, але 1895 року Вільям Ремзі виявив новий елемент в урановій руді та розпізнав його також як гелій. Цей висновок поклав край теорії п'ятого елемента (ефіру) з часів Арістотеля та довів, що Земля й Сонце зроблені з однієї матерії.
Теплові процеси
Між Землею та навколишнім середовищем постійно відбувається енергомасообмін. Планета повсякчас отримує великий обсяг енергії від Сонця через випромінювання, водночас частину цього енергетичного потоку вона віддає в космос у вигляді як віддзеркаленого випромінювання (альбедо земної поверхні, хмар), так і теплової енергії.
У верхні шари атмосфери Землі постійно надходить 174 PW (петават) сонячного випромінювання (інсоляції). Близько 30 % сонячного проміння відбивається хмарами, атмосферою, снігом, льодом, піщаними пустелями та дахами будинків, а інші 70 % поглинаються землею, океаном та атмосферою.
Атмосфера не лише зменшує кількість сонячної енергії, що досягає поверхні Землі, але і дифузує ~20 % з того що надходить, та відсіює частину його спектру. Після проходження атмосфери близько половини опромінення перебуває у видимій частині спектру. Друга половина, переважно належить до інфрачервоної частини спектра. Тільки незначна частина цієї інсоляції припадає на ультрафіолетове випромінювання.
Сонячне випромінювання поглинається поверхнею суходолу, океанами та атмосферою. Абсорбція сонячної енергії через атмосферну конвекцію, випаровування і конденсацію водяної пари є рушійною силою колообігу води та керує вітрами. Сонячне проміння увібране океаном та суходолом, підтримує середню температуру на поверхні Землі що нині (2000-ті) становить 14 °C. Завдяки фотосинтезу рослин сонячна енергія може перетворюватись на хімічну, котра зберігається у вигляді їжі, деревини та біомаси, яка зрештою перетворюється на викопне паливо.
Магнітне поле
Основна частина магнітного поля Землі виробляється в ядрі, місці динамо-процесу, який перетворює кінетичну енергію термічної та композиційної конвекції, на енергію електричного та магнітного полів. Поле простягається назовні від ядра, крізь мантію і до поверхні Землі, де воно є наближено диполем. Полюси диполя розташовані близько до географічних полюсів Землі. На екваторі магнітного поля, напруженість магнітного поля на поверхні становить 3,05 × 10−5 Тл, з магнітним моментом 7,79 × 1022 Ам² в епоху 2000-х років, зменшуючись майже на 6 % за століття (хоча він все ще залишається дужчим ніж у середньому за довгий час). Конвекційні рухи в ядрі не мають сталої траєкторії; магнітні полюси мимовільно рухаються і час від часу змінюють напрямок. Це спричинює вікові зміни основного поля та його перевертання з непостійними проміжками часу, у середньому кілька разів на мільйон років. Остання зміна сталася ~700 000 років тому.
Протяжність магнітного поля Землі в космосі визначає магнітосферу. Іони та електрони сонячного вітру відхиляються магнітосферою; вплив сонячного вітру стискає денний бік магнітосфери приблизно до 10 радіусів Землі та розширює нічний бік магнітосфери на довгий хвіст. Оскільки швидкість сонячного вітру більша за швидкість, з якою хвилі поширюються крізь сонячний вітер, надзвукова головна ударна хвиля передує денній магнітосфері в сонячному вітрі. Заряджені частинки містяться в магнітосфері; плазмосфера відзначається частинками низької енергії, які слідують лініям магнітного поля під час обертання Землі. Кільцевий струм визначається частинками середньої енергії, які дрейфують відносно геомагнітного поля, але з траєкторіями, на яких все ще переважає магнітне поле, а радіаційні пояси Ван Аллена утворюються частинками високої енергії, рух яких випадковий, але наявний в магнітосфері.
Під час магнітних бур і збурень заряджені частинки можуть відхилятися від зовнішньої магнітосфери та особливо хвоста магнітосфери, спрямовуватися вздовж ліній поля в іоносферу Землі, де атмосферні атоми можуть збуджуватися та іонізуватися, утворюючи полярне сяйво.
Внутрішнє тепло
Основними ізотопами в Землі, що виділяють тепло, є калій-40, уран-238 і торій-232. У центрі планети температура може досягати 6000 °C, а тиск може сягати 360 ГПа. Оскільки велика частина тепла виділяється радіоактивним розпадом, науковці припускають, що на початку історії Землі, до вичерпання ізотопів із коротким періодом напіврозпаду, виробництво тепла на нашій планеті було набагато вищим. Приблизно впродовж 3 млрд років було б вироблено вдвічі більше тепла, ніж зараз, що збільшило б швидкість мантійної конвекції та тектоніки плит, і дозволило б утворювати незвичайні вивержені породи, такі як коматіїти, які зрідка утворюються сьогодні.
Середня втрата тепла від Землі становить 87 мВт м−2, що відповідає загальносвітовим втратам тепла 4,42×1013 Вт. Частина теплової енергії ядра переноситься до кори мантійними плюмами, формою конвекції, що складається з підйому високотемпературної породи. Ці шлейфи можуть утворювати гарячі точки та утворювати базальти. Більша частина тепла на Землі втрачається через тектоніку плит, підіймання мантії, пов'язане із серединно-океанічними хребтами. Останнім основним способом втрати тепла є теплопровідність крізь літосферу, більша частина якої відбувається під океанами, завдяки тому, що кора там набагато тонша, ніж кора континентів.
Географічна оболонка
Земна поверхня — верхній шар структури Землі на межі з її атмосферою. Земля як ідеалізований сфероїд має площу поверхні ~510 мільйонів км2. Загалом Земля поділяється за широтою на полярні Північну та Південну півкулі або за довготою на континентальні Східну та Західну півкулі. Визначна особливість будови земної поверхні полягає в розподілі на материки і океани.
Більша частина поверхні Землі складається з води в рідкому стані: 70,8 % або 361,13 млн км2 поверхні Землі займає світовий океан. Це робить Землю разом із її вираженою гідросферою, водним світом чи океанським світом, особливо в ранній історії Землі, коли океан, можливо, повністю покривав Землю. Світовий океан зазвичай поділяють на Тихий, Атлантичний, Індійський, Південний та Північний Льодовитий океани (перелік від найбільшого до найменшого). Океан заповнює океанічні западини. Дно океану складається з абісальних рівнин, континентальних шельфів, підводних гір, підводних вулканів, океанічних жолобів, підводних каньйонів, океанічних плато та системи серединно-океанічних хребтів, що охоплюють всю земну кулю. Середня глибина світового океану дорівнює 3682 м, а найбільша глибина — 11 020 м в Маріанському жолобі у Тихому океані. У полярних регіонах Землі поверхня океану вкрита сезонно змінною кількістю морського льоду, який часто з'єднується з полярною сушею та крижаними покривами, утворюючи полярні крижані шапки.
Суходіл займає 29,2 %, або 148,94 млн км2 площі поверхні Землі. Найбільшу частку цієї площі складають чотири континентальні утворення: Афроєвразія, Америка, Антарктида та Австралія. Вони утворюють шість материків: Євразію, Африку, Північну Америку, Південну Америку, Антарктиду і Австралію. Крім того, на Землі є численні острови. Суша може бути вкрита поверхневими водами, снігом, кригою, штучними спорудами або рослинністю. Більша частина суші Землі має рослинність, водночас льодовикові покриви і пустелі посідають значну її частину. Рельєф Землі дуже різноманітний і складається з гір, пустель, рівнин, плато та інших видів рельєфу. Гори займають 24 % поверхні суходолу, пустелі — близько 33 %, ліси — близько 31 %, льодовики — понад 10 %. Висота поверхні суші змінюється від найнижчої точки −418 м в Мертвому морі до найбільшої висоти 8848 м на вершині гори Еверест. Середня висота суші над рівнем моря становить ~797 м.
Педосфера — зовнішній шар континентальної поверхні Землі, який складається з ґрунту та зазнає процесів ґрунтоутворення. Ґрунт має вирішальне значення для того, аби земля була орною. Загальна орна земля на нашій планеті становить 10,7 % поверхні суші, з яких 1,3 % припадають на постійні орні землі. Земля має приблизно 16,7 мільйона км2 орних угідь і 33,5 мільйона км2 пасовищ.
Вершина вулкана Чимборасо в Еквадорі є найвіддаленішою від центра мас точкою на поверхні Землі. Найближчою до центру планети точкою на поверхні Землі є заглибина Літке в Північному Льодовитому океані (6351,7 км від центру). Найглибшою точкою нижче рівня моря є безодня Челленджера. Через сплюснуту форму Землі її радіус на 14,7268 км менший у жолобі Літке, ніж в безодні Челленджера.
Літосфера
В будові Землі виокремлюють твердий шар літосферу і м'який шар — астеносферу. Літосферою вважається кора та верхній шар мантії, тобто цей шар простягається приблизно на 100 км вглиб планети. Під літосферою знаходиться астеносфера, яка є гарячішою та глибшою частиною верхньої мантії. Літосфера складається приблизно з 12 літосферних плит. Теорія дрейфу континентів, запропонована Альфредом Вегенером на початку XX століття, не могла пояснити, чому відбувався рух. Проте дослідження рельєфу морського дна за допомогою звукових хвиль, засобами створеними під час Другої світової війни, виявили Серединно-Атлантичний хребет, і виявилося, що дно океану простягається по обидва боки хребта. Починаючи з цього відкриття, були зібрані різноманітні докази, гравітаційні вимірювання показали існування континентальної та океанічної кори, а сейсмічні вимірювання довели наявність у Землі ядра та мантії, тобто створилася концепція тектоніки плит. До 1980-х років загальна структура була завершена, дослідження просунулося до аналізу структури мантії за допомогою сейсмічної томографії (мантійна томографія) та пояснення зв'язку між умовами конвекції та плитами (теорія плюму).
Товщина літосфери вважається глибиною до ізотерми, пов'язаної з переходом між крихкою та в'язкою поведінкою. Температуру, за якої олівін стає пластичним (~1000 °C), часто використовують для визначення цієї ізотерми, оскільки олівін здебільшого є найслабшим мінералом у верхній мантії.
Гідросфера
Звідки береться вода на Землі й, зокрема, чому на нашій планеті набагато більше води, ніж на інших планетах, подібних до Землі, досі (2010-ті) є спірним питанням. Частина води, ймовірно, виділялася у вигляді водяної пари з магми, тобто зрештою надходила з надр землі, але цього могло бути недостатньо для наявної на сьогодні кількості води. Інші значні частини можуть походити від зіткнень із кометами, транснептуновими об'єктами або багатими водою астероїдами (протопланетами) із зовнішніх областей поясу астероїдів. Водночас вимірювання ізотопного відношення дейтерію до протію (відношення D/H) більше вказують на астероїди, оскільки подібні ізотопні співвідношення були знайдені у водних слідах вуглецевих хондритів, як і в океанічній воді, тоді як ізотопне співвідношення комет і транснептунових об'єктів згідно з попередніми вимірюваннями не узгоджуються з дослідженнями наземної води.
Гідросфера Землі — це загальна кількість води на планеті та її розподіл. Більша частина гідросфери складається з океану, але також містить воду в атмосфері та на суші, зокрема це хмари, внутрішні моря, озера, річки та підземні води на глибині до 2000 метрів. Маса океанів становить приблизно 1,35×1018 метричних тонн або ~1/4400 від загальної маси Землі. Океани займають площу 361,1 мільйона км2 із середньою глибиною 3682 метри, що приводить до оцінкового об'єму 1,335 мільярда км3. Якби вся поверхня земної кори була на тій самій висоті, що й рівна сфера, глибина світового океану становила б 2,7—2,8 км. Близько 97,5 % води є солоною; решта 2,5 % — прісна вода. Більшість прісної води, приблизно 68,7 %, присутня у вигляді льоду в крижаних шапках і льодовиках.
У найхолодніших регіонах Землі сніг накопичується влітку та перетворюється на лід. Ці сніг і крига згодом утворюють льодовики, тіла льоду, які течуть під дією власної сили тяжіння. Льодовики можуть походити як з гір, так і з полярних регіонів. Потік льодовиків розмиває поверхню, різко змінюючи її, утворюючи U-подібні долини та інші форми рельєфу. Морський лід в Арктиці покриває територію, що за розміром приблизно як Сполучені Штати, хоча він швидко переходить в рідкий стан внаслідок зміни клімату.
Середня солоність океанів Землі становить ~35 грамів солі на кілограм морської води (3,5 % солі). Велика частина цієї солі була отримана внаслідок вулканічної діяльності або видобута з прохолодних вивержених порід. Океани також є вмістищем розчинених атмосферних газів, які потрібні для виживання багатьох водних форм життя. Морська вода має важливий вплив на світовий клімат, а океани діють як велике сховище тепла. Зрушення в розподілі температури в океані можуть спричинити значні погодні зміни, такі як Ель-Ніньйо.
Велика кількість води на поверхні Землі є неповторною особливістю, яка відрізняє її від інших планет Сонячної системи. Планети Сонячної системи зі значною атмосферою частково містять атмосферну водяну пару, але їм бракує поверхневих умов для сталої поверхневої води, як на Землі. Попри те, що на деяких супутниках присутні ознаки великих сховищ позаземної рідкої води, можливо навіть більшого об'єму, ніж земний океан, усі вони є великими водоймами під замерзлим поверхневим шаром завтовшки з кілометр.
Атмосфера
Атмосфера Землі, загальна маса якої 5,15·1015 т, складається з повітря — суміші переважно азоту (78,08 %) і кисню (20,95 %), 0,93 % аргону, 0,03 % вуглекислого газу, інше — це водяна пара, а також водень, гелій, неон та інші інертні і не тільки гази. Атмосфера Землі захищає живі істоти від згубного впливу космічного випромінювання.
Атмосферний тиск на рівні моря Землі, в середньому становить 101,325 кПа. Вміст водяної пари коливається від 0,01 % до 4 %, але в середньому становить ~1 %. Хмари покривають близько двох третин поверхні Землі, більше над океанами, ніж над сушею. Висота тропосфери змінюється залежно від широти, коливаючись від 8 км на полюсах до 17 км на екваторі, з деякими відхиленнями внаслідок погодних і сезонних чинників. Лінія Кармана, яка визначається як 100 кілометрів над поверхнею землі, є загальноприйнятою межею між атмосферою та космосом.
Біосфера Землі істотно змінила власну атмосферу. Кисневий фотосинтез розвинувся 2,7 млрд років тому, утворивши переважно сучасне азотно-кисневе повітря. Ця зміна спричинила поширення аеробних організмів і, опосередковано, утворення озонового шару завдяки подальшому перетворенню атмосферного O2 на O3: O + O2 → O3. Озоновий шар затримує ультрафіолетове сонячне випромінювання, дозволяючи життя на суші. Іншими завданнями атмосфери, важливими для життя, є перенесення водяної пари, виділення газів, спалювання невеликих метеорів до того, як вони зіткнуться з поверхнею, і зниження температури. Останнє явище є парниковим ефектом: сліди молекул в атмосфері слугують для захоплення теплової енергії, що виділяється з поверхні, тим самим підвищуючи середню температуру. Водяна пара, вуглекислий газ, метан, оксид азоту й озон, є основними парниковими газами в атмосфері. Без цього явища збереження тепла, середня температура поверхні становила б −18 °C, на відміну від нинішніх +15 °C і життя на Землі, ймовірно, не існувало б у його сучасному вигляді.
Теплова енергія може збільшувати швидкість деяких частинок у верхніх шарах атмосфери, які, отже можуть уникнути гравітації Землі. Це викликає повільний, але неухильний «витік» атмосфери в космос, що називається атмосферним викидом. Оскільки незв'язаний водень має низьку молекулярну масу, він здатний легше досягти швидкості витікання і зникає у космосі з більшою швидкістю, ніж інші гази. Викид водню в космос переводить Землю з початково відновлювального стану в окиснювальний. Фотосинтез забезпечує постачання незв'язаного кисню, але втрата відновників, таких як водень, вважається потрібною умовою масового накопичення кисню в атмосфері. Тож, здатність водню залишати атмосферу Землі, могла вплинути на перебіг життя, що розвинулося на планеті.
В даний час більша частина водню перетворюється на воду, перш ніж він випаровується через багату киснем атмосферу. Водень, якому вдається витікати, утворюється здебільшого внаслідок руйнування молекул метану у верхніх шарах атмосфери.
| Назва | Приблизна висота від поверхні | Межа з вищим шаром |
|---|---|---|
| Екзосфера | від 357 до 10000 км | Лоносфера (з космосом) |
| Термосфера | від 85 до 357 км | Термопауза |
| Мезосфера | від 50 до 85 км | Мезопауза |
| Стратосфера | від 6-20 до 50 км | Стратопауза |
| Тропосфера | від 0 до 18-20 км | Тропопауза |
Погода і клімат
У тропосфері, нижньому шарі атмосфери Землі, відбуваються явища, що визначають погоду. Внаслідок нерівномірного нагрівання поверхні Землі сонячним випроміненням у тропосфері безперестанно проходить циркуляція великих мас повітря. Основними повітряними течіями в атмосфері Землі є пасати в смузі до 30° обабіч екватора та західні вітри помірного поясу в смузі від 30° до 60°. Окремою причиною перенесення тепла, є наявність системи океанічних течій.
Окремою причиною перенесення тепла є система океанічних течій. Іншими чинниками, які впливають на погоду певної місцевості, є її близькість до океанів, океанічна та атмосферна циркуляція та топологія. Місця поблизу океанів зазвичай мають холодніше літо та теплішу зиму через те, що океани можуть накопичувати велику кількість тепла. Вітер переносить холод або тепло океану на сушу. Атмосферний колообіг також відіграє важливу роль: наприклад, у США Сан-Франциско та Вашингтон є прибережними містами приблизно на одній широті, але клімат Сан-Франциско значно помірніший, оскільки переважний напрямок вітру — з моря на сушу. Температура знижується з висотою, через що гірські місцевості холодніші, ніж низовини.
Вода здійснює на поверхні землі постійний колообіг. Випаровуючись із поверхні вод та суходолу, за сприятливих умов водяна пара здіймається вгору в атмосфері, що призводить до утворення хмар. Вода повертається на поверхню землі у вигляді атмосферних опадів і стікає до морів і океанів системою річок.
Земля отримує 1361 Вт/м² сонячного випромінювання. Кількість сонячної енергії, яку отримує поверхня Землі, зменшується зі зростанням широти. Чим далі від екватора, тим менший кут падіння сонячних променів на поверхню, і тим більша відстань, яку повинен пройти промінь в атмосфері. Внаслідок цього середньорічна температура на рівні моря зменшується приблизно на 0,4 °C на один градус широти. Поверхню Землі поділяють на широтні пояси з приблизно однаковим кліматом: тропічний, субтропічний, помірний та полярний. Класифікація кліматів залежить від температури та кількості опадів. Найбільше визнання здобула класифікація кліматів Кеппена. Система Кеппена оцінює регіони на основі спостережуваної температури й опадів.
Найбільша температура поверхні суходолу — 56,7 °C в Долині Смерті, що знаходиться у Північній Америці, найменша — близько −93,2 °C поблизу станії «Куполі Фудзі» в Антарктиді.
Історія
Історія утворення
Планета Земля утворилася ~4,6 мільярда років тому з газо-пилової хмари. ЇЇ утворення через акрецію тривало 10—20 млн років. Спочатку вона була майже цілком розплавленою, але поступово охолола, і на її поверхні утворилася вода.
Незабаром після утворення Землі виник Місяць. Одна з сучасних теорій появи єдиного природного супутника Землі стверджує, що це відбулося внаслідок зіткнення з небесним тілом під назвою Тея. Згідно з результатами комп'ютерного моделювання 2023 року, залишки Теї досі можуть перебувати всередині Землі. Незадовго після цього Земля зазнавала масових зіткнень з астероїдами, відомих під загальною назвою — пізнє важке бомбардування, що відбувалося ~4 млрд років тому.
Після цього Земля почала розшаровуватися на ядро та мантію. Найважчі елементи, особливо залізо, опускалися до центру тяжіння Землі. Легкі елементи, перш за все кисень, кремній і алюміній, піднялися догори й утворили переважно силікатні мінерали, які також є породами земної кори. Оскільки Земля складається здебільшого із заліза та силікатів, вона, як і всі планети земної групи, має досить високу середню густину 5513 г/см³.
У той період світність Сонця була на 30 % меншою від сучасної. Приблизно 3,5 млрд років тому виникло магнітне поле Землі, яке почало захищати її атмосферу від сонячного вітру.
Хоч вік Землі й становить 4,6 мільярда років, геологічна активність ускладнює збереження порід з великим віком, а вік найдавніших знайдених гірських порід становить 4,28 млрд років. Геологічна історія Землі поділяється на два етапи: докембрій, що тривав приблизно від 4,6 млрд до 541 млн років тому, і фанерозой, що триває останні 541 млн років. Життя з'явилося на Землі приблизно 3,5 млрд років тому, а в період приблизно від 2,7 до 2,2 млрд років тому на Землі виникли фотосинтезуючі бактерії. Внаслідок фотосинтезу цих організмів змінився склад атмосфери Землі, вони збагатили її киснем, через це сталася киснева катастрофа, під час якої великий відсоток всіх живих створінь загинув, але це обумовило можливість для розвитку аеробних істот.
Майбутнє планети
Приблизно через 6 млрд років Сонце перейде до етапу червоного гіганта, що означатиме збільшення зорі шляхом розширення зовнішнього шару газу через надлишок тепла, виробленого всередині. Наприкінці фази червоного гіганта вже і так збільшене Сонце викидатиме сплески зі свого зовнішнього шару. У цій фазі Сонце поглине Меркурій та Венеру, доля Землі все ще залишається невизначеною. Але на той момент Земля вже давно не буде придатною для життя. Непередбачуваним чинником є постійний вплив технологій, впроваджених людьми (наприклад, кліматична інженерія). Нинішнє голоценове вимирання викликане технологіями, і наслідки можуть тривати до п'яти мільйонів років. Водночас технології можуть призвести до вимирання людства, в підсумку чого планета поступово повернеться до повільніших темпів еволюції, обумовлених винятково довгостроковими природними процесами.
Через проміжки часу в сотні мільйонів років, випадкові небесні явища представляють величезний ризик для біосфери. Удари комет та астероїдів або вибух наднової, у межах 100 світлових років від Сонця, можуть призвести до масових вимирань. Теорія Міланковича передбачує, що на планеті будуть тривати льодовикові періоди, у всякому разі, поки не закінчиться четвертинне зледеніння. Ці періоди викликані змінами ексцентриситету, нахилу осі та прецесії орбіти Землі. У межах циклу суперконтиненту який триває, тектоніка плит, ймовірно, призведе до утворення суперконтиненту через 250—350 мільйонів років. Припускається, що за деякий час — в наступні 1,5–4,5 мільярда років, нахил осі Землі може почати піддаватися безладним перемінам зі зміною нахилу осі до 90°.
Супутники
Система Земля — Місяць
Місяць — це єдиний великий природний супутник Землі, радіус якого становить тобто 1736 км, тобто приблизно чверть радіуса планети. Це найбільший супутник у Сонячній системі відносно розміру його планети. Найпоширеніша теорія походження Місяця, модель ударного формування Місяця, стверджує, що він утворився внаслідок зіткнення протопланети розміром з Марс під назвою Тея, з ранньою Землею. Це припущення також пояснює відносну нестачу на Місяці заліза та летючих елементів і те, що склад його ґрунту подібний до складу земної кори.
Місяць та Земля обертаються навколо барицентру кожні 27,32 дня відносно сталих зір. Цей проміжок часу має назву «сидеричний місяць». У поєднанні із загальною орбітою системи Земля-Місяць навколо Сонця період синодичного місяця, від молодика до молодика, становить 29,53 дня. З точки огляду небесного північного полюса, рух Землі, Місяця та їхнє осьове обертання відбуваються проти годинникової стрілки. З точки огляду над Сонцем та північними полюсами Землі, Земля обертається навколо Сонця проти годинникової стрілки. Орбітальна та осьова площини не точно вирівняні: вісь Землі нахилена приблизно на 23,44 градуса від перпендикуляра до площини Земля-Сонце (екліптики), а площина Земля-Місяць нахилена до ±5,1 градуса відносно площини Земля-Сонце. Без цього нахилу затемнення відбувалося б кожні два тижні, чергуючись між місячними затемненнями та сонячними затемненнями.
Гравітаційне тяжіння між Землею та Місяцем викликає припливи на Землі. Той самий вплив на Місяць призвів до його приливного захоплення: його період обертання навколо осі, дорівнює часу, потрібному для обертання навколо Землі. У підсумку, він завжди повернений до планети тим самим боком. Коли Місяць обертається навколо Землі, різні частини його видимого боку освітлюються Сонцем, що обумовлює місячні фази. Завдяки їхній приливній взаємодії, Місяць віддаляється від Землі зі швидкістю ~38 мм/рік. Протягом мільйонів років ці малі доданки — і подовження земної доби приблизно на 23 мкс/рік — призводять до значних змін. Наприклад, у часи едіакарію (~620 млн років тому) у році було 400 ±7 днів, кожен з яких тривав 21,9 ±0,4 години.
Місяць міг значно вплинути на розвиток життя, пом'якшивши клімат планети. Палеонтологічні дані та комп'ютерне моделювання показують, що нахил осі Землі усталюється приливними взаємодіями з Місяцем. Деякі науковці вважають, що без цієї стабілізації вісь обертання могла б змінюватися, як у випадку з Марсом.
Якщо дивитися із Землі, то Місяць перебуває достатньо далеко, щоби мати майже такий же видимий розмір диска, як Сонце. Кутовий розмір цих двох тіл збігається завдяки тому, що, хоча діаметр Сонця приблизно в 400 разів більший, ніж діаметр Місяця, воно також у 400 разів більше віддалено. Це дозволяє повним сонячним затемненням відбуватися на Землі.
Тимчасові супутники
Комп'ютерні моделі, розроблені сучасними астрофізиками Мікаелем Гранвіком та іншими, припускають, що «тимчасові супутники» мають бути досить поширеними поблизу нашої планети та що «в усі часи повинен бути принаймні один природний супутник діаметром 1 метр на орбіті навколо Землі». Ці космічні тіла залишатимуться на орбіті в середньому десять місяців, перед тим як повернутися на сонячну орбіту.
Сімейство коорбітальних астероїдів Землі складається з квазісупутників, об'єктів з підковоподібною орбітою та троянців. Станом на 2023 рік було відомо 7 квазісупутників Землі: Cardea 2004 GU9, , , , 469219 Камооалева, , 2023 FW13.
Штучні супутники
4 жовтня 1957 року, Радянський Союз успішно запустив перший у світі штучний супутник «Супутник I», який облетів Землю за 98 хвилин. Станом на 2021 рік, близько 7940 штучних супутників виведено на низьку навколоземну орбіту. Супутники на навколоземній орбіті надають дані про хмари, океани, суходіл та льодовики. Вони також вимірюють гази в атмосфері, такі як озон і вуглекислий газ, і кількість енергії, яку поглинає і виділяє Земля, відстежують лісові пожежі та вулканічну активність.
У Землі є два штучні супутники на яких перебувають люди: Міжнародна космічна станція (МКС) та Китайська космічна станція (ККС), МКС є найбільшим штучним супутником Землі.
Життя
Еволюція життя
Хімічні реакції призвели до появи перших самовідтворюваних молекул приблизно чотири мільярди років тому. Серед найдавніших скам'янілостей, що свідчать про існування життя — скам'янілості мікробних матів, знайдені в пісковику віком 3,48 мільярда років у Західній Австралії, біогенний графіт, виявлений у мета-осадових породах віком 3,7 мільярда років у Західній Гренландії, а також залишки біотичного матеріалу, котрий знайдений у скелях віком 4,1 мільярда років, у Західній Австралії. Найдавніші прямі докази життя на Землі містяться в австралійських породах віком 3,45 мільярда років, які засвідчують скам'янілості мікроорганізмів. Приблизно через пів мільярда років після виникнення життя існував останній спільний предок усього нинішнього життя. Потім поступовий розвиток фотосинтезу дозволив збирати енергію Сонця безпосередньо формами життя. Отриманий молекулярний кисень (O2) накопичувався в атмосфері та завдяки взаємодії з ультрафіолетовим сонячним випромінюванням утворював захисний озоновий шар (O3) у верхніх шарах атмосфери. Після цього з'явилися еукаріоти, точний час їхньої появи ще не визначили, але найдавнішим підтвердженим скам'янілостям приблизно 1,6 мільярда років, а деяким сумнівним 2,2 мільярда років, згідно з ендосимбіотичною теорією вони з'явилися з окремих внутрішньоклітинних бактерій-симбіонтів, що стали невіддільною частиною клітини через збільшення ступеня взаємної залежності. Після цього утворилися багатоклітинні організми через те, що клітини всередині колоній ставали все більш вузько-направленими. Завдяки поглинанню шкідливого ультрафіолетового випромінювання озоновим шаром, життя з'явилося на поверхні Землі.
Протягом неопротерозою, останньої ери докембрію, на деякий час (850—630 млн років тому) велика частина Землі могла бути вкрита льодом. Це припущення (гіпотезу) назвали «Земля-сніжка», під кінець ймовірного зледеніння утворилася едіакарська біота, яка є першою відносно розвиненою біотою Землі. Приблизно 540 млн років тому сталася раптова поява великої кількості досить розвинутих та різноманітних істот (кембрійському вибуху), коли багатоклітинні форми життя значно ускладнилися. Після цього починається фанерозой або епоха явного життя. В ордовику починається вихід звичних нам організмів на суходіл: перші сучасні мохи, вищі спорові з'являються на суходолі 485—445 млн років тому, судинні рослини з'являються на суходолі у силурійському періоді, що дає змогу першим тваринам (павукоподібним, багатоніжкам та ракоподібним) вийти з води. Між ордовиком та силуром стається перше масове вимирання з «великої п'ятірки». Також в силурі з'являються перші щелепні риби. Після силуру настає девон, в ньому з'являються перші плауни, хвощі, папороті і насінні рослини, також в девоні досягають розквіту риби, у девоні жили панцирні риби, наприклад, дунклеостей. В девоні з'являються перші земноводні. Девон закінчився масовим девонським вимиранням, яке знищило ~19 % родин. Після цього почався карбон або кам'яновугільний період, у цьому періоді найвищий рівень кисню в атмосфері Землі за увесь час її існування, а також під час всього періоду простежувалась велика вологість та тепло. Це дало поштовх земноводним, які досягли розквіту в цьому періоді. Також в карбоні з'явилися рептилії, які у наступному, пермському періоді, витіснили амфібій через велике скорочення кількості боліт. У пермському періоді досягли розквіту голонасінні та синапсиди. Пермський період закінчився масовим пермським вимиранням, яке стало найбільшим серед «Великої п'ятірки», тоді загинуло 96 % усіх морських видів і 70 % наземних видів хребетних. Після цього настав мезозой, який поділяється на 3 періоди: тріас, юра, крейда. Під час усього мезозою домінували архозаври, у тріасі з'являються ссавці, а у крейді розквіту досягають квіткові рослини та комахи, які запилюють їх. Мезозой закінчився крейдово-палеогеновим вимиранням, під час якого вимерли всі непташині динозаври й після якого на суходолі запанували ссавці.
Кілька мільйонів років тому вид африканських мавп () адаптувався до ходьби на двох кінцівках. Це полегшувало використання різноманітних знарядь і сприяло спілкуванню, яке натомість забезпечувало харчування та подальше спонукання, необхідні для збільшення мозку, що привело до появи та розвою людини. Розвиток сільського господарства, а згодом і цивілізації, призвів до того, що люди здійснили вплив на Землю, а також на природу та велику кількість інших форм життя, що триває й донині.
Рід людина, до якого належить анатомічно сучасна людина, існує близько 200 000 років. 2017 року з'явилось припущення, що цей рід існує набагато довше, коли команда з виявила колекцію зразків, яка складалася з фрагментів черепа і кісток щелепи, а також кам'яних знарядь праці, які датувалися приблизно в 315 000 років. Однак це припущення не є загальноприйнятим серед палеонтологів. До винаходу рослинництва і тваринництва на Близькому Сході (бл. XI тис. до н. е.), в Китаї (~ VIII тис. до н. е.) і на Мексиканській низовині (~ VI тис. до н. е.) люди жили винятково як мисливці та збирачі. Після цієї неолітичної революції, у міру поширення цивілізацій, культурні рослини та тварини, виведені людиною, дедалі більше витісняли дикі рослини та тварин. Починаючи з промислової революції, люди дедалі більше впливають на зовнішній вигляд і розвиток Землі: великі терени землі перетворюються на промислові та транспортні зони.
Поточний процес вимирання, що охоплює численні родини рослин і тварин, включаючи ссавців, птахів, рептилій, земноводних, риб і безхребетних, впливаючи як на наземні, так і на морські види, називають голоценовим вимиранням, також відоме як шосте масове вимирання. Воно приблизно триває останні 11 700 років. Багато вимирань, що були за історію існування Землі не задокументовані, оскільки види часто залишаються невідкритими до їх вимирання. Поточні темпи вимирання оцінюються в 100–1000 разів вищими, ніж природні фонові темпи вимирання і прискорюються. Широкомасштабна деградація регіонів вираженого біорізноманіття, таких як коралові рифи та тропічні ліси, посилила кризу. За останні 100–200 років втрата біорізноманіття досягла такого рівня, що деякі біологи-природоохоронці тепер вважають, що людська діяльність спровокувала масове вимирання.
Біосфера
Біосфера це шар з усіма живими організмами та середовищами їхнього проживання. Вона поділяється на три зони з життям на Землі: літосферу, гідросферу та атмосферу, які також взаємодіють одна з одною. Поява життя на Землі оцінюється щонайменше датою 3,5 млрд років тому, як точки відліку еволюції біосфери. Понад те, час появи останнього універсального загального предка оцінюється між 3,5 і 3,8 млрд років тому. Водночас ~99 % видів, які колись жили Землі, нині вимерли.
Біосфера поділяється приблизно на п'ятнадцять біомів, населених подібними групами рослин та тварин. Це сукупність екосистем, притаманних для біогеографічної області та названих за переважними в ній та пристосованими до неї видами рослинності та тварин. Здебільшого вони розподілені відмінностями стосовно широти, висоти над рівнем моря чи вологості. Деякі наземні біоми, розташовані за арктичним і антарктичним колами (наприклад, тундра), на великих висотах або в дуже посушливих місцевостях, відносно позбавлені тваринного і рослинного світу, тоді як біорізноманіття найбільш властиво тропічним лісам.
Екологія та ризики
Антропогенні зміни, мали явно поганий вплив у деяких регіонах світу, вже на початку сучасної ери: наприклад, у Центральній Європі з XVI століття спостерігалася різка нестача деревини, до чого спричинилося значне вирубування лісів. Це стало поштовхом до перших великих рухів у Європі та Північній Америці за захист довкілля та збереження природи у XVIII та XIX століттях. Забруднення та руйнування у велетенських розмірах, швидко зросли у XX столітті. Взаємозв'язки, що лежать в основі цього, були вперше всебічно показані в дослідженні «Межі зростання» 1972 року. Міжнародний день захисту навколишнього середовища відзначається 22 квітня з 1990 року і називається Днем Землі. 1992 року, з'явилося перше «Попередження всесвітньої наукової спільноти людству» про термінове зменшення шкідливого впливу на Землю.
Нове явище, що дедалі більше справляє могутній вплив на біосферу та навіть геосферу — діяльність людства. Людина розумна з'явилася внаслідок еволюції 200 тисяч років тому. Відповідно, впродовж розвитку біосфери вирізняють утворення та подальший розвиток ноосфери. Висока стрімкість приросту населення Землі (чисельність земного населення становила 275 млн у 1000 році, 1,65 млрд осіб 1900 року і понад 8 млрд осіб 2024 року) та посилення впливу людського суспільства на природне середовище, висунули питання бережного використання всіх природних ресурсів й охорони природи.
Вважається, що знімки Землі, зроблені з космосу, особливо під час програми «Аполлон», викликали усвідомлення розмірів впливу діяльності людства на довкілля Землі. Завдяки науці, особливо спостереженням за Землею, люди почали вживати заходів щодо розв'язання екологічних проблем у всьому світі, визнаючи вплив людини та взаємозв'язок із середовищем Землі.
Забрудення повітря
Дані ВООЗ показують, що майже все населення планети (99%) дихає повітрям, яке перевищує рекомендовані межі ВООЗ і містить високий рівень забруднюючих речовин. Забруднення повітря як у містах, так і в сільській місцевості спричиняє утворення дрібних твердих частинок, які призводять до інсультів, серцевих захворювань, раку легень, гострих і хронічних респіраторних захворювань.
Викиди від спалювання викопного палива в середніх регіонах США і Канади випадають у вигляді кислотних дощів у східних регіонах цих країн, а кислотні дощі в Норвегії надходять в основному з промислових районів Великобританії і континентальної Європи. Міжнародний масштаб проблеми призвів до підписання міжнародних угод про обмеження викидів сірки та оксидів азоту. Ще однією глобальною проблемою, викликаною забрудненням повітря, є руйнування озонового шару в стратосфері. На висотах понад 12 км від землі озон відіграє вирішальну роль у поглинанні і блокуванні ультрафіолетового випромінювання від Сонця. У 1985 році було виявлено, що велика «озонова діра», збіднена озоновим шаром, присутня щороку в період з серпня по листопад над Антарктидою. Розмір цього отвору збільшувався за рахунок наявності в атмосфері хлорфторвуглеводнів, що надходять з аерозольних балончиків, холодильників, промислових розчинників та інших джерел і транспортуються до Антарктиди через циркуляцію атмосфери. Вже в 1978 році в США було заборонено використання фреонів в якості палива в аерозольних балончиках. Згодом їх використання було обмежено в ряді інших країн. У 1987 році представники більш ніж 45 країн підписали Монреальський протокол, погодившись накласти суворі обмеження на виробництво фреонів. Ефективність цього законодавства та глобальних зусиль можна спостерігати у відновленні озонового шару. 2019 року вчені зафіксували значне зменшення озонової діри над Антарктидою з 1982 року.
Глобальне потепління
Одним із найбільш значних впливів забруднення повітря є зміна клімату, зокрема глобальне потепління. Глобальне потепління — це довготривале нагрівання поверхні Землі, яке спостерігається з доіндустріального періоду (1850—1900) через діяльність людини, насамперед спалювання викопного палива, що підвищує рівень парникових газів в атмосфері Землі, що утримують тепло. Через зріст світового споживання викопного палива рівень вуглекислого газу в атмосфері стрімко зростає з 1900 року, і темпи його зростання прискорюються. Якщо рівень вуглекислого газу не знизиться, середня глобальна температура повітря може піднятися ще на 4 °C до кінця 21 століття. Таке потепління може спричинити танення полярних крижаних шапок, підвищення рівня моря та затоплення прибережних районів світу. Зміни в характері опадів, викликані глобальним потеплінням, можуть мати негативний вплив на сільське господарство та лісові екосистеми, а вищі температури та вологість можуть збільшити захворюваність людей і тварин у деяких частинах світу. Укладання міжнародних угод щодо скорочення викидів парникових газів необхідне для захисту глобальної якості повітря та пом'якшення наслідків глобального потепління.
Уклавши Паризьку кліматичну угоду, країни зобов'язалися значно зменшити викиди вуглекислого газу, щоб в подальшому зберігати середню температуру якомога меншою, ніж на 2 °C більше за доіндустріальний рівень, та намагатися обмежити її 1,5 °C. Проте вже у 2015, 2016, 2023 та 2024 роках середня температура досягла на 1,5 °C більше за доіндустріальний рівень. Проте, це не означає, що людство не змогло досягти своєї цілі, адже в масштабі місяців та років середня температура справді може коливатися, натомість для визначення глобального потепління використовуються дані за десятиліття. Останнє десятиліття стало найспекотнішим із задокументованих в історії, середня температура досягла 1,5 °C. У дослідженні 2009 року Потсдамським інститутом клімату доведено, що до 2050 року повинно викидатися не більше 565 гігатонн CO2, щоби мати чотири з п'яти нагод, не перевищити доленосну позначку 2 °C. Натомість спалювання всіх розвіданих запасів нафти, вугілля та газу на планеті, призведе до викиду 2795 гігатонн CO2, тобто вп'ятеро більше. Отже, згідно з цими даними, не варто видобувати 80 % поточних запасів горючих корисних копалин.
Знеліснення
Деякі втрати лісів сталися ще до початку осілого сільського господарства, приблизно 10 000 років тому, але лише в останні десятиліття з'явилася достовірна інформація про темпи вирубки лісів. Приблизно до 1950 року більша частина вирубки лісів відбувалася в помірних зонах Європи, Росії, Китаю, Північної Америки та Австралії, оскільки сільськогосподарські угіддя в цих регіонах розширювалися. З часів європейської колонізації Північної Америки, майже всю територію було вирубано, принаймні один раз. На відміну від вирубки лісів 19-го та початку 20-го століття в помірних зонах світу, вирубка лісів в тропіках почалася лише після 1950 року, досягнувши темпів в 12 мільйонів гектарів на рік в 1990-х роках. У 21 столітті темпи незначно сповільнилися. Вирубка лісів певною мірою компенсується збільшенням посадок лісів та плантацій, зокрема, у Бразилії, Індії та В'єтнамі.
Коли ліси спалюються, їхній вуглець повертається в атмосферу у вигляді вуглекислого газу, який може змінити глобальний клімат. Крім того, більша частина цінного біорізноманіття планети знаходиться в лісах. Вологі тропічні ліси мають найбільшу концентрацію видів тварин і рослин серед усіх наземних екосистем. Знеліснення може спричинити вимирання великої кількості цих видів.
Людська географія
Щільність населення значно різниться в усьому світі: ~60 % мешкають в Азії, особливо в Китаї та Індії, що становить 35 % населення світу, порівняно з менш ніж 1 % в Океанії. Водночас ~56 % населення світу перебуває в міських, а не в сільських місцевостях. 2018 року, за даними ООН, трьома найбільшими містами світу (рівня мегаполіса) були Токіо (37 млн мешканців), Делі (29 млн) та Шанхай (26 млн).
Взаємодія між живими істотами та кліматом, нині досягла нового рівня через збільшуваний вплив людини. Тоді як 1920 року на Землі мешкало близько 1,8 мільярда людей, населення світу зросло майже до 6,7 мільярда до 2008 року, та приблизно до 8,0 мільярдів до 2022 року. За проміжок з 2015 по 2020 рік, Організація Об'єднаних Націй нараховувала приріст населення приблизно на 78 мільйонів осіб щороку 2022 року перевищено позначку у вісім мільярдів людей. ООН очікує ~9,7 мільярда людей на 2050 рік, та 10,9 мільярда людей станом на 2100 рік. Очікується, що в осяжному майбутньому в країнах що розвиваються, триватиме значне збільшення населення, тоді як у багатьох високорозвинених країнах, чисельність населення зменшуватиметься або зростатиме дуже повільно, та все ж їхній промисловий вплив на природу зростатиме.
Приблизно одна п'ята частини Землі є придатною для використання людиною. 68 % виниклих земель, розташовані в північній півкулі, і там мешкає 90 % людей. Найпівнічніше постійне людське поселення це Алерт на острові Елсмір в Канаді (82°28′ пн. ш.), а найпівденніше — на антарктичній базі Амундсен-Скотт в Антарктиді (89°59′ пд.ш.).
Адміністративний стан Землі
Організація Об'єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація, створена заради мирного розв'язання суперечок між державами. Організація Об'єднаних Націй насамперед, є майданчиком для дипломатії та гласного міжнародного права. У разі досягнення згоди між різними учасниками організації, насамперед членами Ради Безпеки, там можна ухвалити збройну операцію задля досягнення миру у певній місцевості.
1 грудня 1959 року було підписано Договір про Антарктиду, який передбачає демілітарізацію цього континенту, встановлення свободи досліджень, відтермінування територіальних претензій.
Всі землі, за винятком Землі Мері Берд в Антарктиді та Бір-Тавіль в Африці, які належать до terra nullius, знаходяться під суверенітетом держав. Станом на 2020 рік, Організація Об'єднаних Націй визнавала 197 держав, зокрема 193 держави-члени та 2 держави-спостерігачі Генеральної Асамблеї ООН.. Всесвітня книга фактів, зі свого боку, налічує 195 країн та 72 території з обмеженим суверенітетом або автономними утвореннями. Зокрема до територій з обмеженим визнанням належать Косово (визнане понад 100 членами ООН), Західна Сахара (визнана 44 членами ООН), Тайвань (визнаний 13 членами ООН). Історично у Землі ніколи не було загальнопланетарного суверенітету, хоча багато країн намагалися досягти глобального панування, але зазнали невдачі.
Розвиток уявлень про Землю
Упродовж історії людство по-різному уявляло Землю. Міфологічні та релігійні уявлення різнились залежно від культури та історичного періоду. До появи наукового методу неміфологічне розуміння Землі будувалось на спостереженнях і філософських міркуваннях. З розвитком знань про планету, почали виділяти окремі науки про Землю. Система наук, що вивчає географічну оболонку Землі називається географія. До неї відносять безліч географічних наук, такі як: геологія, яка вивчає тверду оболонку Землі, геодезія — фігуру, розміри та зовнішнє гравітаційне поле Землі, геофізика — фізичні властивості планети, гідрологія — процеси та явища природніх вод, метеорологія — земну атмосферу, океанографія — світовий океан, кліматологія — клімат. Ці науки своєю чергою поділяються на низку інших наук.
Завдяки науковим досягненням за останні десятиліття, з'явилась можливість отримати кращу картину Землі, дивлячись на неї з мікро- та макроперспективи, наприклад, розрізняючи окремі атоми в мінералах або спостерігаючи за дрейфом континентів і зростанням гір. Ключовими об'єктами вивчення планети у 21 столліті є: походження та еволюція Землі, особливо у перші 500 млн років її існування, які є вирішальними для розуміння формування супутника та планетарної еволюції; визначення конвективного руху мантії та ядра; становлення життя; чітке визначення тектоніки планети; кліматичні зміни.
Міфологічні та релігійні уявлення
У системах вірувань часто трапляється міф про створення та персоніфікація у вигляді божества, як от давньогрецька Гея. Із Землею були пов'язані поширені культи телуричних і хтонічних божеств, серед яких переважали жіночі божества. У багатьох культурах богиня-мати (або Мати-Земля) відтворюється як богиня родючості, процвітання та заможності. Ацтеки називали планету Тонан або Тонанцін — «наша мати», інки — Пачамама («Мати-Земля»). Багато міфологій і релігійні вірувань містять розповіді про створення Землі втручанням Бога чи божеств. До XVI століття здебільшого вважалося, що Земля є центром Всесвіту.
Згідно з біблійною космологією, Землю створив Господь у вигляді кола, яке вільно перебуває в просторі, ні на що не опираючись. У поширеній міфологемі про модель світу, Світовому Дереві, світ, населений живими істотами зображували у вигляді стовбура дерева. Народи Європи, зокрема слов'яни, вірили про походження світу зі Світового Яйця. У ранніх германській, єгипетській, китайській та скандинавській міфологіях існував міф про пласку Землю. Народи Месопотамії уявляли світ пласким диском, оточеним океаном, а єгиптяни — квадратом. За уявленнями китайців, земля мала вигляд квадрата, у якому за допомогою стовпів височіло кругле небо.
Розвиток уявлень про форму та будову
Вперше припущення про кулясту Землю висунули у VI ст. до н. е. деякі піфагорійці. Лише через близько 200 років його змогли досить добре обґрунтувати: це зробив Арістотель, який посилався на те, що земна тінь, під час місячного затемнення завжди кругла, а сфера це єдине геометричне тіло, яке завжди та з усіх ракурсів має круглу тінь. Першим хто спробував виміряти радіус та довжину кола Землі був Ератосфен, який провів експеримент під час якого він вимірював кут, під яким сонячне проміння падає на землю у двох містах Александрії та Сієні і знаючи приблизну відстань між ними спробував виміряти радіус та довжину кола Землі. Визначити, наскільки оцінки Ератосфена близькі до реальності, важко, оскільки невідомо, яким саме стадієм він користувався. Якщо було використано грецький (178 метрів), то його розрахунки радіуса Землі складав 7082 км, якщо єгипетський, то 6287 км. Сучасні вимірювання дають для усередненого радіуса Землі величину 6371 км.У часи Середньовіччя освічені люди в Європі переважно вірили в кулясту форму Землі.
У 1543 році вийшла головна праця Миколая Коперника «Про обертання небесних сфер», яка призвела до Коперниківської революції та поступової заміни геоцентризму на геліоцентризм в розумінні людей.
1906 року висунув гіпотезу про ядро, яке сповільнює хвилі, що спостерігаються на 180° від епіцентру землетрусу. 1909 року Андрія Мохоровичич відкрив границю між земною корою та верхньою мантією, яку пізніше було названо поверхнею Мохоровичича. 1913 року Артур Голмс опублікував першу геохронологічну шкалу у своїй книзі «Вік Землі» (англ. The Age of the Earth). 1929 року науковці та висунули теорію про останню інверсію магнітного поля Землі, що відбулася близько 781 тис. років тому. 1935 року Чарльз Ріхтер запропонував шкалу для оцінки порядкової величини землетрусу. 1936 року Інге Леманн довела існування внутрішнього ядро Землі з використанням даних сейсмічних хвиль та визначила, що воно складається в основному із заліза і деякої кількості нікелю. 1967 року вчені Сюкуро Манабе та Річард Ветеральд вперше припустили про антропогенний фактор парникового ефекту, що впливає на глобальний клімат Землі.
Дослідження географічної оболонки
Найпершою відомою картою світу є Вавилонська карта світу, яка датується кінцем VIII — початком VII століття до н. е., на ній відображалася карта відомого вавилонянам світу та яка містила як реальні географічні об'єкти, так і міфологічні елементи. Найдавніша мапа зроблена європейцями була зроблена Анаксімандром, на ній посередині знаходилася Стародавня Греція, а ближче до краю розташовувалися три «континенти»: Європа («Ереб» — ассирійський захід), Азія («Ассу» — ассирійський схід), які були розділенні річкою Фасіс (Ріоні на Кавказі) та Чорним морем, а також Лівія (Африка), яка розділялася з Європою Середземним морем, а з Азією — річкою Ніл.
До Доби великих географічних відкриттів основним джерелом географічних відомостей для європейців було «Керівництво з географії» Птолемея, яке складалось із 8 книг. Праця містила перелік пунктів із зазначенням їх географічних координат. Великі географічні відкриття почались у XV столітті, під час них європейські мореплавці досліджували раніше невідомі європейцям регіони по всій Земній кулі — в Африці, Америці, Азії та Океанії. 1488 року Бартоломеу Діаш досяг мису Доброї Надії, 1492 року Колумб досяг берегів Америки, що започаткувало європейську колонізацію континенту (хоча першими європейцями, які дістались до Америки були вікінги). Васко да Гама відкрив морський шлях в Індію в 1498 році, а в 1519—1521 роках морська експедиція під керуванням Фернаном Магелланом вперше в історії здійснила навколосвітню подорож.
1606 року голландський мореплавець Віллем Янсзон на судні «Дейфкен» переплив Торресову протоку й пройшов уздовж узбережжя півострова Кейп-Йорк та став першим європейцем, що побачив Австралію з цього моменту почалося європейське дослідження Австралії й Океанії. 1642 року Абель Тасман відкрив Нову Зеландію, а потім із південного заходу підійшов до берегів острова Тасманія, британський мореплавець капітан Джеймс Кук відвідав і обстежив Нову Зеландію в 1768 році. Саме ця подорож поклала початок періоду активного освоєння островів Океанії європейцями. А після цього Кук підійшов до східного узбережжя Австралії в 1770 році.
Після відкриття та дослідження Австралії й Океанії єдиними нерозвіданими місцями залишилися Арктика та Антарктика. Через неприязні погодні умови суттєві дослідження почалися тільки в 19 столітті, в тому столітті експедиції в Арктику здійснювали Джон Росс, Вільям Едвард Перрі, Адольф Ерік Норденшельд, сер Джон Франклін, Фрітьйоф Нансен та інші. Також в 19 столітті відкрили останній земний континент — Антарктиду. Першовідкривачами Антарктиди вважають експедиції двох країн — російську експедицію Фадея (Фабіана) Беллінсгаузена і Михайла Лазарєва (1819—1821) і британську експедицію Едварда Брансфілда та Вільяма Сміта.
30 грудня 1930 року фотографія, зроблена з літака капітаном на схід від гірського хребта Анд у Південній Америці, надала докази кривизни Землі. Перше зображення Землі з космосу (з висоти 105 км) отримано 24 жовтня 1946 камерою, розміщеною на ракеті Фау-2, запущеної з ракетного полігону Уайт-Сендс, США. Найперші знімки Землі з навколоземної орбіти зробив супутник Explorer 6 1959 року. 1 квітня 1960 року метеорологічний супутник «Тайрос-1» отримав перше з 23 000 телевізійних зображень Землі, більшість з яких були достатньої якості для прогнозування погоди. Юрій Гагарін 1961 року, став першою людиною, яка спостерігала планету з космосу. Під час програми Аполлон були зроблені дві відомі фотографії Землі (Схід Землі та Блакитна іграшкова куля). 30 травня 1966 року радянський супутник зв'язку «Молнія-1» зробив перший знімок, на якому Земля зображена у вигляді повного диска. 11 грудня 1966 року супутник передової технології ATS-1 передав першу фотографію Землі з геостаціонарної орбіти . Супутник Гравітаційного експерименту Міністерства оборони США повернув перше кольорове зображення всієї Землі в серпні 1967 року. 1990 року космічний зонд «Вояджер-1», перед відключенням своєї камери задля збереження енергії, зробив фотографію землі з рекордної відстані 6,4 мільярдів кілометрів. Карл Саган, вчений, який запропонував НАСА створити цю фотографію, назвав її «Бліда блакитна цятка».
За 21 століття було зроблено деякі відкриття у галузях палеонтології та географії. 2017 року вчені відкрили затоплений континент Зеландія, який відколовся від Австралії 60—85 мільйонів років тому. 2013 року команда на чолі з палеоантропологом Лі Бергер відкрила скам'янілості в Південній Африці Homo naledi — новий вид роду Homo, який жив від 236 000 до 335 000 років тому. 2018 року, дослідники оголосили про відкриття печерного мистецтва на Борнео, якому від 40 000 до 52 000 років, що ще більше відсунуло витоки фігуративного живопису. А ще одна знахідка 2018 року в Південній Африці, кам'яна луска, яка була перехресно штрихована близько 73 000 років тому, цілком може бути найстарішим каракулем у світі. У 2018 році дослідники представили пігменти та перфоровані морські раковини, знайдені в Іспанії, яким було 115 000 років, коли в Європі жили лише неандертальці, що може бути першим доказом наскельних малюнків неандертальців.
Підкорення екстремальних точок
Через екстремальні кліматичні умови досягти земних полюсів вдалося тільки на початку 20 століття. Першим підкорювачем Північного полюса вважається Роберт Пірі, хоча щодо цього є заперечення, який, за власним свідченням, 6 квітня 1909 року досяг полюса. Дослідження Антарктиди давалося ще важче, в період 1897—1922 років, багато експедицій проводили дослідження регіону. Першим зміг досягнути Південного полюса Руаль Амундсен, його експедиція підкорила полюс 14 грудня 1911 року, на 35 днів обігнавши експедицію Скотта.
Найвища точка Землі, гора Еверест, була підкорена 29 травня 1953 року шерпом Тенцинґом Норґеєм і новозеландцем Едмундом Гілларі. А рекорд занурення на найбільшу глибину, станом на початок 2025 року, належить Віктору Весково, який 28 квітня 2019 року досяг глибини 10 927 м.
Див. також
- Пульсаційна гіпотеза
- Прапор Землі
- Положення Землі у космосі
- Науки про Землю
- Список планетоподібних об'єктів Сонячної системи
- Небесна сфера
- Хронологія далекого майбутнього
Примітки
- Earth Fact Sheet / National Aeronautics and Space Administration
- https://www.webcitation.org/6GVr9SIKY?url=http://nssdc.gsfc.nasa.gov/planetary/factsheet/earthfact.html
- https://web.archive.org/web/20101030234253/http://nssdc.gsfc.nasa.gov/planetary/factsheet/earthfact.html
- Вчені зʼясували вагу Землі. // Автор: Ольга Деркач. 08.04.2024, 19:40
- David R. Williams. (1 липня 2013). Earth Fact Sheet (англ.). NASA. Архів оригіналу за 30 жовтня 2010. Процитовано 28 квітня 2014.
- Arthur, Wallace (24 вересня 2020). Beyond the Milky Way. The Biological Universe: Life in the Milky Way and Beyond (вид. 1). Cambridge University Press. doi:10.1017/9781108873154.023. ISBN 978-1-108-87315-4.
- Земля – етимологія. Горох – українські словники (ua) . Процитовано 7 листопада 2022.
- земля // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — С. 258.
- Burlaka, Olexandr (7 липня 2024). Звідки планети та їхні супутники отримали свої назви?. universemagazine.com. Universe Space Tech. Процитовано 13 лютого 2025.
- earth – Etymology of earth by etymonline. www.etymonline.com (англ.). Архів оригіналу за 29 січня 2025. Процитовано 12 лютого 2025.
- earth, noun1 – etymology. Oxford English Dictionary (англ.). Архів оригіналу за 2 жовтня 2024.
- Simek, Rudolf (2007). Dictionary of Northern Mythology (англ.). D.S. Brewer. с. 179. ISBN 978-0-85991-513-7.
- Jones, Peter Ward (2001). Oxford University Press (англ.). Т. 1. Oxford University Press. doi:10.1093/gmo/9781561592630.article.20622.
- Tara., Hardee, (2013). Exploring student experiences in developmental education at a four year higher education institution. California State University, Long Beach. ISBN 978-1-303-76554-4. OCLC 1020708687.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання) - Географія – етимологія. Горох – українські словники (укр.). Архів оригіналу за 21 червня 2020. Процитовано 13 лютого 2025.
- Symbols.com: encyclopedia of Western signs and ideograms. Choice Reviews Online. Т. 36, № 12. 1 серпня 1999. с. 36Sup–038-36Sup-038. doi:10.5860/choice.36sup-038. ISSN 0009-4978. Процитовано 27 січня 2023.
- Converting GPS Height into NAVD88 Elevation with the GEOID96 Geoid Height Model. www.ngs.noaa.gov. Процитовано 22 січня 2023.
- archive.ph. archive.ph. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 22 січня 2023.
- GISGeography (12 січня 2015). Ellipsoid/Spheroid - Our Oblate Spheroid Planet Earth. GIS Geography (англ.). Процитовано 11 грудня 2024.
- US Department of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration. What is the geoid?. oceanservice.noaa.gov (англ.). Процитовано 22 січня 2023.
- Stewart, Heather A.; Jamieson, Alan J. (2019-10). The five deeps: The location and depth of the deepest place in each of the world's oceans. Earth-Science Reviews (англ.). 197: 102896. doi:10.1016/j.earscirev.2019.102896.
- “Is a Pool Ball Smoother Than the Earth?” ILLUSTRATED PRINCIPLES David Alciatore, PhD (“Dr. Dave”) (PDF).
- NASA/JPL/University of Texas Center for Space Research. PIA12146: GRACE Global Gravity Animation. Photojournal. NASA Jet Propulsion Laboratory. Процитовано 30 грудня 2013.
- Hofmann-Wellenhof, B.; Moritz, H. (2006). Physical Geodesy (вид. 2nd). Springer. ISBN 978-3-211-33544-4.
The total force acting on a body at rest on the Earth’s surface is the resultant of gravitational force and the centrifugal force of the Earth’s rotation and is called gravity.
[Сукупна сила, що діє на тіло, яке перебуває у стані спокою на поверхні Землі, є результатом дії сили тяжіння та центробіжної сили обертання Землі, і називається гравітацією.] - Gundlach, Jens H.; Merkowitz, Stephen M. (2 жовтня 2000). Measurement of Newton's Constant Using a Torsion Balance with Angular Acceleration Feedback (PDF). Physical Review Letters (англ.). 85 (14): 2869—2872. doi:10.1103/PhysRevLett.85.2869. ISSN 0031-9007.
- Thompson, E Ambler; Thompson, E Ambler; Taylor, Barry N (2008). Guide for the use of the International System of Units (SI). Процитовано 23 січня 2023.
- Vázquez, M.; Pallé, E.; Rodríguez, P. Montañés (2010). Detecting Extrasolar Earth-like Planets. Astronomy and Astrophysics Library. New York, NY: Springer New York. с. 251—287. ISBN 978-1-4419-1683-9.
- (рос.) Подобєдов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.
- Whitman, Darin (24 червня 2024). How long is 1 day exactly?. Geographic Pedia (англ.). Процитовано 16 грудня 2024.
- Coriolis force – Description, Examples, & Facts – Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 16 грудня 2024.
- The Reason Earth Has Seasons – Ask A Biologist. askabiologist.asu.edu. Процитовано 16 грудня 2024.
- What Causes the Seasons? – NASA Space Place – NASA Science for Kids. spaceplace.nasa.gov. Процитовано 16 грудня 2024.
- Bromberg, Irv (1 травня 2008). The Lengths of the Seasons (on Earth). Sym545 (англ.). University of Toronto. Архів оригіналу за 18 грудня 2008. Процитовано 8 листопада 2008.
- Rohli, Robert. V.; Vega, Anthony J. (2018). Climatology (англ.) (вид. fourth). Jones & Bartlett Learning. с. 291—292. ISBN 978-1-284-12656-3.
- Burn, Chris (March 1996). The Polar Night (PDF) (англ.). The Aurora Research Institute. Архів (PDF) оригіналу за 6 серпня 2023. Процитовано 28 вересня 2015.
- Sunlight Hours. Australian Antarctic Programme (англ.). 24 червня 2020. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 13 жовтня 2020.
- Lin, Haosheng (2006). Animation of precession of moon orbit. Survey of Astronomy AST110-6 (англ.). University of Hawaii at Manoa. Архів оригіналу за 31 грудня 2010. Процитовано 10 вересня 2010.
- Fisher, Rick (5 лютого 1996). Earth Rotation and Equatorial Coordinates (англ.). National Radio Astronomy Observatory. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 21 березня 2007.
- Kang, Sarah M.; Seager, Richard. Croll Revisited: Why is the Northern Hemisphere Warmer than the Southern Hemisphere? (PDF). Columbia University (англ.). New York. Архів (PDF) оригіналу за 7 вересня 2021. Процитовано 27 жовтня 2020.
- Morgan, John W; Anders, Edward. Chemical composition of Earth, Venus, and Mercury.
- McDonough, W. F.; Sun, S. -s. (1 березня 1995). The composition of the Earth. Chemical Geology. Т. 120, № 3. с. 223—253. doi:10.1016/0009-2541(94)00140-4. ISSN 0009-2541. Процитовано 13 грудня 2024.
- Mussett, A. E. (1981). The inaccessible earth. London: Allen & Unwin. ISBN 0-04-550027-4. OCLC 7523842.
- Chemical composition of Earth, Venus, and Mercury. 1980 Dec.
- Les ressources naturelles: Définitions, structure des échanges et mondialisation. Rapport sur le Commerce Mondial. WTO. 17 червня 2010. с. 44—71. ISBN 978-92-870-4340-5.
- 13. Exploitation of Natural Resources — European Environment Agency. www.eea.europa.eu (англ.). Процитовано 29 січня 2023.
- How Are Fossil Fuels Extracted From the Ground?. Sciencing (англ.). Процитовано 29 січня 2023.
- Lelong, F.; Millot, Georges (1966). Sur l'origine des minéraux micacés des altérations latéritiques. Diagenèse régressive -Minéraux en transit. Bulletin du Service de la carte géologique d'Alsace et de Lorraine. Т. 19, № 3. с. 271—286. doi:10.3406/sgeol.1966.1311. ISSN 0037-2560. Процитовано 29 січня 2023.
- Coulangeon, Philippe (7 жовтня 2020). 16. Comment se forment les goûts culturels aujourd’hui ?. 50 questions de sociologie. Presses Universitaires de France. с. 169—176.
- Organization., World Trade (2010). Le commerce des ressources naturelles. OMC. ISBN 978-92-870-3709-1. OCLC 847362496.
- MINY, Martine (2015-07). Le planificateur, un acteur majeur de l’équipe de management du projet. Métier : responsable bureau d’étude/conception. doi:10.51257/f-1507. Процитовано 29 січня 2023.
- Rona, Peter A. (31 січня 2003). Resources of the Sea Floor. Science (англ.). Т. 299, № 5607. с. 673—674. doi:10.1126/science.1080679. ISSN 0036-8075. Процитовано 29 січня 2023.
- Our resources are running out. These charts show how urgently action is needed. World Economic Forum. 2 березня 2024.
- Facts About Earth. NASA Science (англ.). Процитовано 19 грудня 2024.
- Crust. education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 19 грудня 2024.
- McLeish, Andrew (1992). Geological Science (англ.). Nelson Thornes. ISBN 978-0-17-448221-5.
- Ishii, Nobuyuki (2016). 中矢俊博『天才経済学者たちの闘いの歴史――経済学史入門』同文舘出版，2014年，142頁／武田信照『近代経済思想再考――経済学史点描』ロゴス，2013年，214頁／小畑二郎『経済学の歴史』慶應義塾大学出版会，2014年，316頁. The History of Economic Thought. Т. 57, № 2. с. 134—135. doi:10.5362/jshet.57.2_134. ISSN 1880-3164. Процитовано 31 січня 2023.
- Smil (1991), p. 240
- Solar Radiation and Climate Experiment (SORCE) Fact Sheet. earthobservatory.nasa.gov (англ.). 21 січня 2003. Процитовано 21 грудня 2024.
- Радіаційний та світловий режим. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 9 березня 2016.
- Natural Forcing of the Climate System. Intergovernmental Panel on Climate Change. Архів оригіналу за 29 вересня 2007. Процитовано 29 вересня 2007.
- Somerville, Richard. Historical Overview of Climate Change Science (PDF). Intergovernmental Panel on Climate Change. Архів оригіналу (PDF) за 26 листопада 2018. Процитовано 29 вересня 2007.
- Vermass, Wim. An Introduction to Photosynthesis and Its Applications. Arizona State University. Архів оригіналу за 3 грудня 1998. Процитовано 29 вересня 2007.
- Peter Olson & Hagay Amit. Changes in earth’s dipole (PDF).
- Realistic modeling and performance prediction of MHD generator channels. Progress reports for the period 16 October 1971--15 February 1973. [Coal-fired MHD generators]. 16 лютого 1972. Процитовано 25 січня 2023.
- Campbell, Wallace H. (2003). Introduction to geomagnetic fields (вид. 2nd ed). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-82206-8. OCLC 50479284.
- Ganushkina, N. Yu.; Liemohn, M. W.; Dubyagin, S. (22 квітня 2018). Current Systems in the Earth's Magnetosphere. Reviews of Geophysics. Т. 56, № 2. с. 309—332. doi:10.1002/2017rg000590. ISSN 8755-1209. Процитовано 25 січня 2023.
- Wilkinson, William P. (2003-09). The Earth's quasi-parallel bow shock: Review of observations and perspectives for Cluster. Planetary and Space Science (англ.). 51 (11): 629—647. doi:10.1016/S0032-0633(03)00099-0.
- Mertens, Christopher J. (2016-11). Overview of the Radiation Dosimetry Experiment (RaD-X) flight mission. Space Weather. Т. 14, № 11. с. 921—934. doi:10.1002/2016sw001399. ISSN 1542-7390. Процитовано 25 січня 2023.
- Gallagher, D. L.; Comfort, R. H.; Katus, R. M.; Sandel, B. R.; Fung, S. F.; Adrian, M. L. (30 березня 2021). The Breathing Plasmasphere: Erosion and Refilling. Journal of Geophysical Research: Space Physics. Т. 126, № 4. doi:10.1029/2020ja028727. ISSN 2169-9380. Процитовано 25 січня 2023.
- Treumann, Rudolf A. (1997). Basic space plasma physics. London: Imperial College Press. ISBN 1-86094-079-X. OCLC 41428112.
- Dodge, John Vilas, (25 Sept. 1909–23 April 1991), Senior Editorial Consultant, Encyclopædia Britannica, since 1972; Chairman, Board of Editors, Encyclopædia Britannica Publishers, since 1977. Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 25 січня 2023.
- Van Allen, James A. (2004). Origins of magnetospheric physics (вид. An expanded ed., [pbk. ed.]). Iowa City: University of Iowa Press. ISBN 978-1-58729-771-7. OCLC 297118150.
- Stern, David P. (1977). Large-scale electric fields in the Earth's magnetosphere. Reviews of Geophysics. Т. 15, № 2. с. 156. doi:10.1029/rg015i002p00156. ISSN 8755-1209. Процитовано 25 січня 2023.
- Wray, James, (28 April 1938–25 May 2013). Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 27 січня 2023.
- Alfè, D.; Gillan, M. J.; Vočadlo, L.; Brodholt, J.; Price, G. D. (25 квітня 2002). The ab initio simulation of the Earth's core. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. Series A: Mathematical, Physical and Engineering Sciences (англ.). Т. 360, № 1795. с. 1227—1244. doi:10.1098/rsta.2002.0992. ISSN 1364-503X. Процитовано 27 січня 2023.
- Vlaar, N.J.; van Keken, P.E.; van den Berg, A.P. (1994-01). Cooling of the earth in the Archaean: Consequences of pressure-release melting in a hotter mantle. Earth and Planetary Science Letters (англ.). Т. 121, № 1-2. с. 1—18. doi:10.1016/0012-821x(94)90028-0. ISSN 0012-821X. Процитовано 27 січня 2023.
- Geodynamics. By D. L. TURCOTTE & G. SCHUBERT. Cambridge University Press, 2002. 456 pp. ISBN 0-521-66624-4. £29.95. Journal of Fluid Mechanics (англ.). Т. 477. 2003-02. doi:10.1017/s0022112002223708. ISSN 0022-1120. Процитовано 27 січня 2023.
- Pollack, Henry N.; Hurter, Suzanne J.; Johnson, Jeffrey R. (1993). Heat flow from the Earth's interior: Analysis of the global data set. Reviews of Geophysics (англ.). Т. 31, № 3. с. 267. doi:10.1029/93rg01249. ISSN 8755-1209. Процитовано 27 січня 2023.
- Richards, Mark A.; Duncan, Robert A.; Courtillot, Vincent E. (6 жовтня 1989). Flood Basalts and Hot-Spot Tracks: Plume Heads and Tails. Science (англ.). Т. 246, № 4926. с. 103—107. doi:10.1126/science.246.4926.103. ISSN 0036-8075. Процитовано 27 січня 2023.
- Sclater, John G.; Parsons, Barry; Jaupart, Claude (1981). Oceans and continents: Similarities and differences in the mechanisms of heat loss. Journal of Geophysical Research (англ.). Т. 86, № B12. с. 11535. doi:10.1029/jb086ib12p11535. ISSN 0148-0227. Процитовано 27 січня 2023.
- Khatri-Chhetri, Upama; Woods, John G.; Walker, Ian R.; Curtis, P. Jeff (4 травня 2020). Table S1: Underlying geology of sampling sites in the Okanagan-Similkameen region, British Columbia, Canada. PeerJ. 8 (e8962). doi:10.7717/peerj.8962/supp-1.
- Latitude and longitude – Definition, Examples, Diagrams, & Facts – Britannica. www.britannica.com (англ.). 6 грудня 2024. Процитовано 13 грудня 2024.
- 8(o) Introduction to the Oceans. www.physicalgeography.net. Процитовано 22 січня 2023.
- Rising sea levels: an introduction to cause and impact. Choice Reviews Online (англ.). 50 (10): 50–5606–50-5606. 1 червня 2013. doi:10.5860/CHOICE.50-5606. ISSN 0009-4978.
- Smith, Yvette (7 червня 2021). Earth Is a Water World. NASA. Процитовано 22 січня 2023.
- Lunine, Jonathan I. (2017-02). Ocean worlds exploration. Acta Astronautica (англ.). 131: 123—130. doi:10.1016/j.actaastro.2016.11.017.
- Machado, Pedro; Mullins, Steve; Christensen, Joseph, ред. (27 січня 2020). Pearls, People, and Power: Pearling and Indian Ocean Worlds (вид. 1). Ohio University Press. doi:10.2307/j.ctv224tw78.5. ISBN 978-0-8214-4693-5.
- Voosen, Paul (12 березня 2021). Ancient Earth was a water world. Science (англ.). 371 (6534): 1088—1089. doi:10.1126/science.371.6534.1088. ISSN 0036-8075.
- Smith, Rev. Walter R., (5 July 1845–24 April 1921). Who Was Who (англ.). Oxford University Press. 1 грудня 2007. doi:10.1093/ww/9780199540884.013.u203125.
- NOAA Ocean Explorer: GalAPAGoS: Where Ridge Meets Hotspot. web.archive.org. 26 лютого 2024. Процитовано 13 грудня 2024.
- US Department of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration. How deep is the ocean?. oceanservice.noaa.gov (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
- Jamieson, Alan J.; Fujii, Toyonobu; Mayor, Daniel J.; Solan, Martin; Priede, Imants G. (1 березня 2010). Hadal trenches: the ecology of the deepest places on Earth. Trends in Ecology & Evolution. Т. 25, № 3. с. 190—197. doi:10.1016/j.tree.2009.09.009. ISSN 0169-5347. Процитовано 20 грудня 2024.
- Wright, Regina (28 червня 2024). What country has a ice cap climate?. Geographic FAQ Hub: Answers to Your Global Questions (англ.). Процитовано 13 грудня 2024.
- Dunn, Ross E.; Mitchell, Laura J.; Ward, Kerry, ред. (31 грудня 2019). The New World History: A Field Guide for Teachers and Researchers. University of California Press. doi:10.1525/9780520964297. ISBN 978-0-520-96429-7.
- L'vovich, M. I. (1973-01). The Water Balance of the World's Continents and a Balance Estimate of the World's Freshwater Resources. Soviet Geography (англ.). 14 (3): 135—152. doi:10.1080/00385417.1973.10770573. ISSN 0038-5417.
- Dempsey, Caitlin (18 вересня 2023). Geography Facts about the World's Continents. Geography Realm (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
- Lloyd, Linda (18 червня 2024). What percentage of the world is mountains?. Geographic FAQ Hub: Answers to Your Global Questions (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
- Cain, Fraser (1 червня 2010). What Percentage of the Earth's Land Surface is Desert?. Universe Today (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
- World Bank Open Data. World Bank Open Data. Процитовано 20 грудня 2024.
- Global Ice Viewer – Climate Change: Vital Signs of the Planet. climate.nasa.gov. Процитовано 20 грудня 2024.
- Ghail, Richard (2015-08). Rheological and petrological implications for a stagnant lid regime on Venus. Planetary and Space Science (англ.). 113—114: 2—9. doi:10.1016/j.pss.2015.02.005.
- World Bank East Asia and Pacific Economic Update October 2015: Staying the Course. The World Bank. 5 жовтня 2015. ISBN 978-1-4648-0733-6.
- Hooke, Roger LeB.; Martín-Duque, José F. (1 грудня 2012). Land transformation by humans: A review (PDF). GSA Today. 12 (12): 4—10. doi:10.1130/GSAT151A.1.
- Did Edmund Hillary Climb the Wrong Mountain. archives.profsurv.com. Процитовано 22 січня 2023.
- The 'Highest' Spot on Earth?.
- Revisiting "Ocean Depth closest to the Center of the Earth" (PDF) (англ.). Arjun Tan, Department of Physics, Alabama A & M University. Процитовано 18 вересня 2022.
- Lithosphere – Definition & Facts. Britannica (англ.). 24 жовтня 2024. Процитовано 19 грудня 2024.
- Asthenosphere – Mantle Layer, Plate Tectonics & Thermal Plumes. Britannica (англ.). Процитовано 19 грудня 2024.
- オミクロン株の構造から急速な感染拡大を説明する. Nature Digest. 1 квітня 2022. doi:10.1038/ndigest.2022.220415. ISSN 2424-0702. Процитовано 31 січня 2023.
- 太陽輻射と磁気変動の地球変動への影響. JST Project Database (яп.). doi:10.52926/jpmjcr99q4. Процитовано 13 лютого 2025.
- 我が国の地球衛星観測のあり方について. 学術の動向 (яп.). 22 (9): 9_116–9_117. 2017. doi:10.5363/tits.22.9_116.
- Parsons, Barry; McKenzie, Dan (1978). Mantle convection and the thermal structure of the plates. Journal of Geophysical Research (англ.). Т. 83, № B9. с. 4485. doi:10.1029/JB083iB09p04485. ISSN 0148-0227. Процитовано 27 січня 2023.
- Pasyanos, Michael E. (2010-01). Lithospheric thickness modeled from long-period surface wave dispersion. Tectonophysics. Т. 481, № 1-4. с. 38—50. doi:10.1016/j.tecto.2009.02.023. ISSN 0040-1951. Процитовано 27 січня 2023.
- Yang, J.; Turner, M. S.; Schramm, D. N.; Steigman, G.; Olive, K. A. (June 1984). Primordial nucleosynthesis - A critical comparison of theory and observation. The Astrophysical Journal. 281: 493. Bibcode:1984ApJ...281..493Y. doi:10.1086/162123. ISSN 0004-637X.
- Müller, Jörn; Lesch, Harald (2003-08). Woher kommt das Wasser der Erde? ‐ Urgaswolke oder Meteoriten. Chemie in unserer Zeit (нім.). Т. 37, № 4. с. 242—246. doi:10.1002/ciuz.200300282. ISSN 0009-2851. Процитовано 19 січня 2025.
- Volumes of the World's Oceans from ETOPO1. NOAA. Архів оригіналу за 11 березня 2015. Процитовано 7 березня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) - Qadri, Syed (2003). Volume of Earth's Oceans. The Physics Factbook. Процитовано 7 червня 2007.
- Charette, Matthew; Smith, Walter H. F. (2010). The volume of Earth's ocean. Oceanography. 23 (2): 112—114. doi:10.5670/oceanog.2010.51. hdl:1912/3862.
- Arthus-Bertrand, Yann (6 вересня 2019). On Water (англ.). European Investment Bank. ISBN 978-92-861-4319-9.
- Where is Earth's Water? - U.S. Geological Survey. www.usgs.gov. Процитовано 24 січня 2023.
- Ahn, Jiryung (2019). Home, School and Community Relations (9th Edition) By Carol Gestwicki (2017). Cengage Learning, Boston, MA (Book Review). International Journal of Humanities and Social Science. Т. 9, № 5. doi:10.30845/ijhss.v9n5p11. ISSN 2220-8488. Процитовано 24 січня 2023.
{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - Hendrix, Marc S. (2019). Earth science: an introduction (вид. 3rd edition). San Francisco, CA: Cengage Learning. ISBN 978-0-357-11656-2.
- Salt of the Early Earth :: Astrobiology Magazine - earth science - evolution distribution Origin of life universe - life beyond :: Astrobiology is study of earth science evolution distribution Origin of life in universe terrestrial. web.archive.org. 30 червня 2007. Архів оригіналу за 30 червня 2007. Процитовано 24 січня 2023.
- oxysphere. web.archive.org. 15 квітня 2009. Архів оригіналу за 15 квітня 2009. Процитовано 24 січня 2023.
- NASA Oceanography. Архів оригіналу за 6 квітня 2013. Процитовано 24 січня 2023.
- Tour of Water in the Solar System - U.S. Geological Survey. www.usgs.gov. Процитовано 24 січня 2023.
- US Department of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration. Are there oceans on other planets?. oceanservice.noaa.gov (англ.). Процитовано 24 січня 2023.
- Mertens, Christopher J. (2016-11). Overview of the Radiation Dosimetry Experiment (RaD-X) flight mission. Space Weather. Т. 14, № 11. с. 921—934. doi:10.1002/2016sw001399. ISSN 1542-7390. Процитовано 29 січня 2023.
- Razenkova, Elena; Radeloff, Volker C.; Dubinin, Maxim; Bragina, Eugenia V.; Allen, Andrew M.; Clayton, Murray K.; Pidgeon, Anna M.; Baskin, Leonid M.; Coops, Nicholas C. (21 січня 2020). Vegetation productivity summarized by the Dynamic Habitat Indices explains broad-scale patterns of moose abundance across Russia. Scientific Reports. Т. 10, № 1. doi:10.1038/s41598-019-57308-8. ISSN 2045-2322. Процитовано 29 січня 2023.
- King, Michael D.; Platnick, Steven; Menzel, W. Paul; Ackerman, Steven A.; Hubanks, Paul A. (2013-07). Spatial and Temporal Distribution of Clouds Observed by MODIS Onboard the Terra and Aqua Satellites. IEEE Transactions on Geoscience and Remote Sensing. Т. 51, № 7. с. 3826—3852. doi:10.1109/tgrs.2012.2227333. ISSN 0196-2892. Процитовано 29 січня 2023.
- Williams, G. P. (1 липня 2006). Circulation Sensitivity to Tropopause Height. Journal of the Atmospheric Sciences. Т. 63, № 7. с. 1954—1961. doi:10.1175/jas3762.1. ISSN 1520-0469. Процитовано 29 січня 2023.
- Wolf, Hugo. Franz Liszt, † le 1er août 1886. Chroniques musicales (1884-1887). Éditions Contrechamps. с. 99—100.
- World Air Sports Federation - Fédération Aéronautique Internationale World Air Sports Federation. www.fai.org (англ.). Процитовано 29 січня 2023.
- CBS News/New York Times National Poll, October #1, 2011. ICPSR Data Holdings. 1 лютого 2013. Процитовано 29 січня 2023.
- Hester, R. E.; Harrison, R. M., ред. (28 вересня 2000).
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Zemlya znachennya Zemlya tretya vid Soncya planeta Sonyachnoyi sistemi yedina planeta na yakij vidome zhittya domivka lyudstva Zemlya nalezhit do planet zemnoyi grupi i ye najbilshoyu z cih planet u Sonyachnij sistemi Zemlya yak i bilshist inshih til Sonyachnoyi sistemi utvorilasya priblizno 4 5 milyardi rokiv tomu z gazo pilovoyi hmari Zemlya Fotografiya Zemli zroblena z Apollona 17Data vidkrittyanevidomo Nazvana na chestgrunt suhodil i kulya Orbitalni harakteristikiEpoha J2000 0Velika pivvis149 598 261 km 1 00000261 a o Perigelij147 098 290 km 0 98329134 a o Afelij152 098 232 km 1 01671388 a o Serednij radius orbiti6378 137 0 001 km 6371 0 1 km 1 i 6356 8 km Ekscentrisitet0 01671123Orbitalnij period365 256363004 dniv 1 000017421 rikSerednya orbitalna shvidkist29 785 km sNahil orbiti7 155 do ekvatora Soncya 1 58 do nezminnoyi ploshiniDovgota vishidnogo vuzla6 087 radian 2 Argument pericentru1 993 radian 3 Ye suputnikomSoncyaSuputnikiMisyacFizichni harakteristikiSerednij radius6371 3 kmEkvatorialnij radius6378 14 kmPolyarnij radius6356 78 kmSplyusnutist0 0033528Dovzhina obvodu40 075 16 km ekvator 40 008 00 km meridian Plosha poverhni510 065 700 km 70 8 voda 29 2 sushaOb yem1 0832 1012 km Masa 5 9722 1024 kg Serednya gustina5 515 g sm Priskorennya vilnogo padinnya na poverhni9 766 m s abo 1 gDruga kosmichna shvidkist11 186 km sPeriod obertannya23 god 56 hv 4 1 sSonyachna doba23 god 59 hv 39 s u veresni 24 god 00 hv 30 s u grudniNahil osi23 26 21 4119Temp poverhni min ser maks Kelvini 183 7 K 287 2 K 331 KAtmosferaTisk na poverhni101 325 kPa 1 barSklad78 08 azot N2 20 95 kisen O2 0 93 argon 0 038 dvookis vuglecyu 1 vodyanoyi pari zalezhit vid klimatu Zemlya u Vikishovishi Zemlya roztashovana na vidstani 149 6 mln km vid Soncya ta obertayetsya navkolo nogo zdijsnyuyuchi odin obert za rik 365 25 dnya Planeta obertayetsya navkolo vlasnoyi osi za odnu siderichnu dobu 23 godini 56 hvilin a nahil yiyi osi obertannya obumovlyuye zmini pir roku Sonyachna sistema razom iz Zemleyu roztashovana v galaktici Chumackij shlyah v rukavi Oriona na vidstani 28 000 svitlovih rokiv vid galaktichnogo centru Zemlya nablizheno yavlyaye soboyu elipsoyid z serednim radiusom blizko 6400 km pri comu riznicya mizh polyarnim ta ekvatorialnim radiusom skladaye 22 km Serednya gustina Zemli najbilsha sered usih planet Sonyachnoyi sistemi Yiyi tilo diferencijovane ta skladayetsya z kilkoh shariv vnutrishnogo yadra zovnishnogo yadra mantiyi ta kori Kora Zemli utvorena litosfernimi plitami sho povilno ruhayutsya utvoryuyuchi girski hrebti vulkani ta sprichinyayuchi zemletrusi Yadro viroblyaye magnitne pole sho vidhilyaye rujnivnij dlya zhivih istot sonyachnij viter Blizko 71 poverhni Zemli stanovlyat okeani a reshtu 29 poverhni Zemli suhodil podilenij na 6 velikih kontinentiv ta bezlich ostroviv ta pivostroviv Zemlya maye odin postijnij prirodnij suputnik Misyac sho obertayetsya na vidstani 380 000 km ta maye rozmir 1700 km blizko chverti radiusa Zemli Misyac zavzhdi povernenij do Zemli odniyeyu storonoyu cherez priplivne zahoplennya Vpliv Misyacya proyavlyayetsya zokrema cherez priplivi j vidplivi a na promizhkah chasu v miljoni rokiv vin stabilizuye polozhennya osi obertannya Zemli v prostori ta postupovo spovilnyuye yiyi obertannya navkolo osi zbilshuyuchi trivalist zemnoyi dobi Atmosfera Zemli skladayetsya zdebilshogo z azotu ta kisnyu a takozh nevelikoyi chastki inshih gaziv Parnikovi gazi v atmosferi yak ot dioksid vuglecyu zatrimuyut chastinu energiyi Soncya poblizu poverhni Vodyana para v neznachnih kilkostyah prisutnya v atmosferi ta utvoryuye hmari kotri pokrivayut znachnu chastinu planeti Klimat Zemli neodnoridnij tropichni regioni otrimuyut bilshe sonyachnoyi energiyi nizh polyarni Klimat regionu zalezhit takozh vid visoti nad rivnem morya ta blizkosti do okeaniv Teplo pererozpodilyayetsya zavdyaki cirkulyaciyi atmosferi ta morskim techiyam Zemlyu v konteksti lyudstva chasto nazivayut svitom vona ye predmetom doslidzhennya znachnoyi kilkosti nauk pro Zemlyu Zemlya yak nebesne tilo pidlyagaye vivchennyu astronomiyeyu budovu i sklad Zemli doslidzhuye geologiya stan atmosferi meteorologiya sukupnist proyaviv zhittya na planeti biologiya Ekologiya rozkrivaye procesi biosferi vzayemodiyi mizh lyudinoyu zhivimi organizmami ta dovkillyam Geografiya daye opis osoblivostej relyefu poverhni planeti a takozh lyudskih poselen ta suspilnih utvoren Nazva ta simvolUkrayinske slovo Zemlya yak i jogo vidpovidniki v inshih slov yanskih movah pohodit vid praslov yanskogo zemja sporidnenogo z lit zẽme lat humus ta iye g hđem g hđom vsi z yakih takozh mayut znachennya zemlya Zemlya yedina planeta Sonyachnoyi sistemi chiya ukrayinska nazva ne pohodit iz davnogreckoyi chi rimskoyi mifologiyi Eon bog vichnosti i Mati zemlya Tellus rimska Geya z chotirma ditmi sho uosoblyuyut pori roku mozayika v Sentinumi Umbriya datovana III stolittyam nashoyi eri Suchasne anglijske slovo Earth rozvinulosya vid davnoanglijskogo imennika eorde eorthe sho razom z nim Erde shved jord ta inshimi germanskimi vidpovidnikami pohodit vid pragerm ertho ta jmovirno iye er U svoyemu najdavnishomu zasvidchenni slovo eorde vzhe vikoristovuvalosya dlya perekladu bagatoh znachen lat terra ta grec gῆ ge Zemlya yiyi grunt suhodil lyudskij svit i poverhnya svitu razom z morem Yak i u razi z rimskoyu Terroyu Tellusom i greckoyu Geyeyu Zemlya mogla buti uosoblennyam bogini v germanskomu yazichnictvi Inodi latinska nazva Terra vikoristovuyetsya u naukovij literaturi osoblivo v naukovij fantastici shobi vidrizniti naselenu lyudstvom planetu vid inshih Takozh vid neyi pohodyat nazvi zemli v bagatoh romanskih movah yak isp Tierra ta fr Terre U poeziyi podekudi zastosovuyetsya im ya Tellus yak uosoblennya Zemli Vid greckogo gῆ zemlya pohodit znachna kilkist sliv yak to geografiya geologiya tosho Astronomichnim znakom Zemli ye vpisanij u kolo rivnobedrenij hrest znanij yak sonyachnij hrest Pochatkovim astronomichnim simvolom planeti bulo korolivske yabluko Fizichni harakteristikiTopografichni vidomosti ta forma Topografichnij viglyad Zemli vidnosno centru planeti zamist rivnya morya yak na zvichajnih topografichnih kartah U polyarnih regionah okean i suhodil Zemli zdebilshogo vkriti lodom yak pokazano na comu skladenomu zobrazhenni lodovogo pokrivu nad Pivdennim okeanom sirim kolorom i Antarktidoyu bilim kolorom Dokladnishe Radius Zemli Kulyastist Zemli ta Geomorfologiya Forma Zemli majzhe kulyasta planeta maye serednij diametr v 12 742 kilometri sho robit yiyi shostim za rozmirom tilom Sonyachnoyi sistemi ta najbilshoyu sered planet zemnoyi grupi Cherez obertannya Zemli yiyi forma vipukla navkolo ekvatora i zlegka sploshena na polyusah vnaslidok chogo diametr na ekvatori na 43 kilometri bilshij nizh na polyusah Tozh formu Zemli mozhna tochnishe opisati yak splyushenij sferoyid Shobi vimiryati miscevi vidminnosti relyefu Zemli geodeziya vikoristovuye tak zvanu vzircevu Zemlyu u formi geoyida Taku formu mozhna otrimati yaksho znehtuvati zburennyami okeanu yak ot priplivi ta vitri V sumi vihodit gladka ale nerivnomirna pid diyeyu gravitaciyi poverhnya geoyida sho zabezpechuye serednij riven morya MSL yak tochki vidliku dlya topografichnih vimiryuvan Vodnochas forma Zemli maye miscevi topografichni vidminnosti Najbilshi vidhilennya taki yak Marianskij zholob yakij 10 925 metriv nizhche miscevogo rivnya morya skorochuyut serednij radius Zemli na 0 17 a gora Everest 8848 metriv nad miscevim rivnem morya podovzhuye jogo na 0 14 Zemna gravitaciya Dokladnishe Gravitacijne pole Zemli Gravitaciya Zemli vimiryana misiyeyu NASA GRACE pokazuye vidhilennya vid teoretichnoyi gravitaciyi idealizovanoyi gladenkoyi Zemli tak zvanogo zemnogo elipsoyida Chervonim poznacheno oblasti de sila tyazhinnya duzhcha za zgladzhene standartne znachennya a sinya pokazuye miscya de gravitaciya slabsha Animovana versiya Sila tyazhinnya Zemli kotra poznachayetsya g ce zagalne priskorennya yake nadayetsya ob yektam cherez sukupnij vpliv gravitaciyi vid rozpodilu masi vseredini Zemli i vidcentrovoyi sili vid obertannya Zemli Ce vektorna velichina napryamok yakoyi zbigayetsya z pryamovisom a sila abo velichina viznachayetsya normoyu g g displaystyle g mathit mathbf g V odinicyah SI ce priskorennya virazhayetsya v metrah za sekundu u kvadrati poznachayetsya m s chi m s 2 abo ekvivalentno v nyutonah na kilogram N kg chi N kg 1 Bilya poverhni Zemli priskorennya sili tyazhinnya stanovit 9 81 m s i ce oznachaye sho bez urahuvannya vplivu oporu povitrya shvidkist vilnogo padinnya ob yekta zbilshuvatimetsya priblizno na 9 81 metra za sekundu shosekundi Cyu velichinu inodi neoficijno poznachayut maloyu literoyu g natomist gravitacijna stala G nazivayetsya velikoyu G Tochna sila zemnogo tyazhinnya zalezhit vid miscya roztashuvannya Nominalne serednye znachennya na poverhni Zemli znane yak standartna gravitaciya za viznachennyam stanovit 9 80665 m s Cya velichina poznachayetsya po riznomu yak ot g n g e hocha ce inkoli oznachaye normalne ekvatorialne znachennya na Zemli 9 78033 m s g 0 abo prosto g yake takozh zastosovuyetsya dlya zminnoyi miscevoyi velichini Sfera Gilla abo inakshe kulya gravitacijnogo vplivu Zemli maye radius priblizno 1 5 miljona km Ce najbilsha vidstan na yakij gravitacijnij vpliv Zemli ye duzhchim nizh vid bilsh dalekogo Soncya ta susidnih planet Tila povinni obertatisya navkolo Zemli v mezhah ciyeyi vidstani inakshe voni mozhut stati nezv yazanimi z planetoyu cherez gravitacijni zburennya Soncya Zemlya u Sonyachnij sistemiObertannya Zemli navkolo osi Zemlya vidkrita sistema v kosmosi vona postijno vzayemodiye z navkolishnim kosmichnim seredovishem otrimuye energiyu vid Soncya viprominyuye teplo Na planetu bezupinno potraplyayut meteori kosmichnij pil zridka meteoriti ta kometi Planeta povsyakchas perebuvaye pid vplivom sonyachnogo vitru potik ionizovanih atomiv vodnyu ta geliyu u proporciyi 9 do 1 sho zi shvidkistyu 350 450 km s vrizayutsya v magnitosferu ta kosmichnogo viprominyuvannya potik visokoenergetichnih yader vodnyu Zemlya nespinno gravitacijno vzayemodiye z Misyacem ta Soncem i nabagato menshoyu miroyu z inshimi planetami Sonyachnoyi planeti sho obumovlyuye priplivni yavisha Orbita ta obertannya Dokladnishe Obertannya Zemli Zemlya robit odin obert navkolo Soncya za kozhni 365 256 dnya sho vidpovidaye odnomu roku 365 dib 6 godin 9 hvilin 9 sekund Dlya zruchnosti vimiryuyut tri roki pospil po 365 dib kozhen a do kozhnogo chetvertogo roku visokosnogo dodayut 1 dobu Cherez te sho rik stanovit ne rivno 365 25 dobi nomeri rokiv yaki dilyatsya na 100 ale ne dilyatsya na 400 ne ye visokosnimi Serednya vidstan vid Zemli do Soncya stanovit 150 mln km Orbitalna shvidkist planeti stanovit u serednomu 29 78 km s Povnij obert navkolo svoyeyi osi planeta zdijsnyuye za dobu 23 godini 56 hvilin 4 sekundi Z cim ruhom pov yazani dekilka naslidkiv pid diyeyu sil tyazhinnya ta vidcentrovoyi sili Zemlya staye opukloyu poblizu ekvatora ta splyushenoyu bilya polyusiv vidbuvayetsya zmina dnya i nochi utvoryuyetsya oborotna sila abo sila Koriolisa zavdyaki chomu vsi potoki vodni chi povitryani v pivnichnij pivkuli sho ruhayutsya z pivnochi na pivden vidhilyayutsya vid svogo napryamku pravoruch Animovana 3D model ekliptiki z chotirma planetami zemnoyi grupi Nahil osi obertannya i sezoni Dokladnishe Nahil osi obertannya Kut nahilu osi Zemli do ploshini orbiti postijno stanovit 23 5 z vissyu yiyi orbiti zavzhdi spryamovanoyi v bik polyusiv Nahil osi suttyevo vplivaye na nerivnomirnij rozpodil sonyachnogo prominnya zemnoyu poverhneyu Ce obumovlyuye pochergovu zminu pir roku Cherez nahil osi Zemli kilkist sonyachnogo svitla sho dosyagaye bud yakoyi tochki na poverhni zminyuyetsya protyagom roku Ce viklikaye sezonnu zminu klimatu lito v Pivnichnij pivkuli nastaye koli tropik Raka zvernenij do Soncya a v Pivdennij pivkuli koli tropik Kozoroga zvernenij do Soncya U kozhnomu vipadku zima nastaye odnochasno v protilezhnij pivkuli Zgidno z astronomichnoyu domovlenistyu chotiri pori roku mozhna viznachiti za dopomogoyu soncestoyan i rivnodennya koli vis obertannya Zemli virivnyana z yiyi orbitalnoyu vissyu U Pivnichnij pivkuli zimove soncestoyannya vidbuvayetsya priblizno 21 grudnya litnye soncestoyannya pripadaye na 21 chervnya vesnyane rivnodennya blizko 20 bereznya a osinnye rivnodennya priblizno 22 abo 23 veresnya U Pivdennij pivkuli situaciya zvorotna litnye i zimove soncestoyannya mayut dati odin odnogo z Pivnichnoyi pivkuli i dati vesnyanogo ta osinnogo rivnoden vidpovidno Vlitku den trivaye dovshe a Sonce vidno vishe v nebi Vzimku klimat staye proholodnishim a dni korotshimi Vishe pivnichnogo polyarnogo kola i nizhche pivdennogo denne svitlo vzagali vidsutnye protyagom chastini roku sho viklikaye polyarnu nich i cya nich trivaye kilka misyaciv na samih polyusah U cih zhe shirotah takozh sposterigayetsya polyarnij den koli sonce zalishayetsya vidimim ves den Kut nahilu osi Zemli vidnosno stabilnij protyagom trivalih promizhkiv chasu Jogo osovij nahil piddayetsya nutaciyi neznachomu neregulyarnomu ruhu z osnovnim periodom 18 6 roku Oriyentaciya zemnoyi osi takozh zminyuyetsya z chasom roblyachi povne kolo protyagom kozhnogo 25 800 richnogo ciklu Cya precesiya ye prichinoyu riznici mizh siderichnim rokom i tropichnim rokom Obidva ci ruhi viklikani riznim tyazhinnyam Soncya i Misyacya na ekvatori Zemli Polyusi takozh zmishuyutsya na kilka metriv po poverhni Zemli Cej inshi movi maye kilka ciklichnih komponentiv yaki v sukupnosti nazivayutsya en Krim richnoyi skladovoyi cogo ruhu isnuye 14 misyachnij cikl yakij nazivayetsya chandlerivskim ruhom Shvidkist obertannya Zemli takozh zminyuyetsya v yavishi vidomomu yak variaciya trivalosti dobi Richna orbita Zemli eliptichna a ne krugova yiyi najblizhche nablizhennya do Soncya nazivayetsya perigeliyem U nash chas perigelij Zemli nastaye priblizno 3 sichnya a yiyi afelij blizko 4 lipnya Ci dati zmishuyutsya z chasom cherez precesiyu ta zmini orbiti ostanni z yakih sliduye ciklichnim modelyam vidomim yak cikli Milankovicha Shorichna zmina vidstani Zemlya Sonce viklikaye zbilshennya priblizno na 6 8 sonyachnoyi energiyi sho dosyagaye Zemli v perigeliyi shodo afeliyu Oskilki Pivdenna pivkulya nahilena do Soncya priblizno v toj zhe chas koli Zemlya dosyagaye najbilshogo zblizhennya z Soncem Pivdenna pivkulya otrimuye vid Soncya trohi bilshe energiyi nizh pivnichna protyagom roku Cej efekt nabagato mensh znachnij nizh povna zmina energiyi cherez nahil osi i bilsha chastina nadlishkovoyi energiyi poglinayetsya bilshoyu chastkoyu vodi v Pivdennij pivkuli Vnutrishnya budovaDokladnishe Nauki pro Zemlyu Himichnij sklad Dokladnishe Geohimiya Himichnij sklad zemnoyi kori Rechovina Formula Vmist Kontinentalna Okeanichna Dioksid kremniyu SiO2 60 2 48 6 Oksid alyuminiyu Al2O3 15 2 16 5 Oksid kalciyu CaO 5 5 12 3 Oksid magniyu MgO 3 1 6 8 Monooksid zaliza FeO 3 8 6 2 Oksid natriyu Na2O 3 0 2 6 Oksid kaliyu K2O 2 8 0 4 Oksid zaliza III Fe2O3 2 5 2 3 Voda H2O 1 4 1 1 Dioksid vuglecyu CO2 1 2 1 4 Oksid titanu IV TiO2 0 7 1 4 Oksid fosforu V P2O5 0 2 0 3 Usogo 99 6 99 9 Masa Zemli stanovit priblizno 5 9722 1024 kg Vona skladayetsya perevazhno iz zaliza 32 1 kisnyu 30 1 kremniyu 15 1 magniyu 13 9 sirki 2 9 nikelyu 1 8 kalciyu 1 5 i alyuminiyu 1 4 reshtu 1 2 stanovlyat slidovi kilkosti inshih himichnih elementiv Vvazhayetsya sho cherez masovu segregaciyu oblast yadra zdebilshogo skladayetsya iz zaliza 88 8 z menshoyu kilkistyu nikelyu 5 8 sirki 4 5 i nizhche 1 mikroelementiv Najposhirenishimi komponentami porodi zemnoyi kori ye majzhe vsi oksidi hlor sirka ta ftor ye vazhlivimi vinyatkami z cogo i yih zagalna kilkist u bud yakij porodi zazvichaj nabagato menshe 1 Ponad 99 zemnoyi kori skladayetsya z 11 oksidiv perevazhno kremnezemu oksidu alyuminiyu oksidiv zaliza vapna magniyu kaliyu ta natriyu Prirodni resursi Dokladnishe Prirodni resursi Zemlya nadaye prirodni resursi yaki mozhut dobuvatisya ta zastosovuvatisya lyudmi dlya riznih cilej Vidobutok nafti Tehas Rozriznyayut vidnovlyuvani resursi yaki mozhut buti zapovneni za korotkij promizhok chasu v mezhah isnuvannya okremoyi lyudini ta nevidnovlyuvani prirodni zapasi koli strimkist yihnogo spozhivannya navpaki znachno perevishuye shvidkist yihnogo stvorennya Sered ostannih osoblivo viriznyayutsya vikopni vidi paliva dlya utvorennya yakih potribni miljoni rokiv Znachni kilkosti cih kopalin mozhut buti otrimani iz zemnoyi kori yak ot vugillya nafta prirodnij gaz abo gidrati metanu Rudi takozh utvoryuyutsya v zemnij kori ta skladayutsya z riznih himichnih elementiv korisnih lyudyam dlya virobnictva napriklad metalu Ci resursi vikoristovuyut dlya virobnictva energiyi ta v yakosti sirovini dlya himichnoyi promislovosti Vidnovlyuvalnimi dzherelami energiyi ye napriklad sonyachna energiya ta energiya vitru adzhe voni ne ye vicherpnimi Zemna biosfera viroblyaye bezlich potribnih lyudini zapasiv napriklad harchovi produkti palivo liki kisen i navit zabezpechuye pererobku bagatoh organichnih vidhodiv Nazemni ekosistemi zalezhat vid ornih zemel i prisnoyi vodi todi yak morski ekosistemi zasnovani na pozhivnih rechovinah rozchinenih u morskij vodi U zviti OON za 2019 rik peredbachayetsya sho vikoristannya prirodnih resursiv zbilshitsya na 110 u promizhok z 2015 po 2060 rik Vnutrishnya struktura Dokladnishe Budova Zemli Vnutrishnye yadro iz radiusom blizko 1221 km vkrite zovnishnim yadrom tovshina yakogo dorivnyuye 2300 km U skladi yadra perevazhaye zalizo ta nikel Jogo vkrivaye shar mantiyi rozzharenoyi v yazkoyi kam yanistoyi rechovini tovshina mantiyi skladaye 2900 km Yiyi vkrivaye shar kori zavtovshki 30 km sho skladayetsya perevazhno z tverdih porid ta mineraliv ta viddilenij vid mantiyi poverhneyu Mohorovichicha U XIX stolitti strimko vidkrivalisya novi himichni elementi i buli vinajdeni spektroskopi yaki mogli ocinyuvati elementi za svitlom Spektroskopiya sonyachnogo svitla pripustila sho Sonce mozhe mistiti nevidomij element gelij ale 1895 roku Vilyam Remzi viyaviv novij element v uranovij rudi ta rozpiznav jogo takozh yak gelij Cej visnovok poklav kraj teoriyi p yatogo elementa efiru z chasiv Aristotelya ta doviv sho Zemlya j Sonce zrobleni z odniyeyi materiyi Budova Zemli Pereriz Zemli vid yadra do ekzosferi Teplovi procesi Rozsiyuvannya sonyachnoyi energiyi pid chas yiyi prohodzhennya kriz atmosferu de vona chastkovo poglinayetsya j ostatochno vidbivayetsya poverhneyu pusteli snigovi prostori morya do kosmosu Znachennya virazheno v Petavatah Mizh Zemleyu ta navkolishnim seredovishem postijno vidbuvayetsya energomasoobmin Planeta povsyakchas otrimuye velikij obsyag energiyi vid Soncya cherez viprominyuvannya vodnochas chastinu cogo energetichnogo potoku vona viddaye v kosmos u viglyadi yak viddzerkalenogo viprominyuvannya albedo zemnoyi poverhni hmar tak i teplovoyi energiyi U verhni shari atmosferi Zemli postijno nadhodit 174 PW petavat sonyachnogo viprominyuvannya insolyaciyi Blizko 30 sonyachnogo prominnya vidbivayetsya hmarami atmosferoyu snigom lodom pishanimi pustelyami ta dahami budinkiv a inshi 70 poglinayutsya zemleyu okeanom ta atmosferoyu Atmosfera ne lishe zmenshuye kilkist sonyachnoyi energiyi sho dosyagaye poverhni Zemli ale i difuzuye 20 z togo sho nadhodit ta vidsiyuye chastinu jogo spektru Pislya prohodzhennya atmosferi blizko polovini oprominennya perebuvaye u vidimij chastini spektru Druga polovina perevazhno nalezhit do infrachervonoyi chastini spektra Tilki neznachna chastina ciyeyi insolyaciyi pripadaye na ultrafioletove viprominyuvannya Sonyachne viprominyuvannya poglinayetsya poverhneyu suhodolu okeanami ta atmosferoyu Absorbciya sonyachnoyi energiyi cherez atmosfernu konvekciyu viparovuvannya i kondensaciyu vodyanoyi pari ye rushijnoyu siloyu koloobigu vodi ta keruye vitrami Sonyachne prominnya uvibrane okeanom ta suhodolom pidtrimuye serednyu temperaturu na poverhni Zemli sho nini 2000 ti stanovit 14 C Zavdyaki fotosintezu roslin sonyachna energiya mozhe peretvoryuvatis na himichnu kotra zberigayetsya u viglyadi yizhi derevini ta biomasi yaka zreshtoyu peretvoryuyetsya na vikopne palivo Magnitne pole Dokladnishe Magnitne pole Zemli Risunok sho pokazuye silovi liniyi magnitnogo polya magnitosferi Zemli Pid diyeyu sonyachnogo vitru liniyi zmishuyutsya nazad v protisonyachnomu napryamku Osnovna chastina magnitnogo polya Zemli viroblyayetsya v yadri misci dinamo procesu yakij peretvoryuye kinetichnu energiyu termichnoyi ta kompozicijnoyi konvekciyi na energiyu elektrichnogo ta magnitnogo poliv Pole prostyagayetsya nazovni vid yadra kriz mantiyu i do poverhni Zemli de vono ye nablizheno dipolem Polyusi dipolya roztashovani blizko do geografichnih polyusiv Zemli Na ekvatori magnitnogo polya napruzhenist magnitnogo polya na poverhni stanovit 3 05 10 5 Tl z magnitnim momentom 7 79 1022 Am v epohu 2000 h rokiv zmenshuyuchis majzhe na 6 za stolittya hocha vin vse she zalishayetsya duzhchim nizh u serednomu za dovgij chas Konvekcijni ruhi v yadri ne mayut staloyi trayektoriyi magnitni polyusi mimovilno ruhayutsya i chas vid chasu zminyuyut napryamok Ce sprichinyuye vikovi zmini osnovnogo polya ta jogo perevertannya z nepostijnimi promizhkami chasu u serednomu kilka raziv na miljon rokiv Ostannya zmina stalasya 700 000 rokiv tomu Protyazhnist magnitnogo polya Zemli v kosmosi viznachaye magnitosferu Ioni ta elektroni sonyachnogo vitru vidhilyayutsya magnitosferoyu vpliv sonyachnogo vitru stiskaye dennij bik magnitosferi priblizno do 10 radiusiv Zemli ta rozshiryuye nichnij bik magnitosferi na dovgij hvist Oskilki shvidkist sonyachnogo vitru bilsha za shvidkist z yakoyu hvili poshiryuyutsya kriz sonyachnij viter nadzvukova golovna udarna hvilya pereduye dennij magnitosferi v sonyachnomu vitri Zaryadzheni chastinki mistyatsya v magnitosferi plazmosfera vidznachayetsya chastinkami nizkoyi energiyi yaki sliduyut liniyam magnitnogo polya pid chas obertannya Zemli Kilcevij strum viznachayetsya chastinkami serednoyi energiyi yaki drejfuyut vidnosno geomagnitnogo polya ale z trayektoriyami na yakih vse she perevazhaye magnitne pole a radiacijni poyasi Van Allena utvoryuyutsya chastinkami visokoyi energiyi ruh yakih vipadkovij ale nayavnij v magnitosferi Pid chas magnitnih bur i zburen zaryadzheni chastinki mozhut vidhilyatisya vid zovnishnoyi magnitosferi ta osoblivo hvosta magnitosferi spryamovuvatisya vzdovzh linij polya v ionosferu Zemli de atmosferni atomi mozhut zbudzhuvatisya ta ionizuvatisya utvoryuyuchi polyarne syajvo Vnutrishnye teplo Dokladnishe Vnutrishnij teplovij balans Zemli Zagalna karta teplovogo potoku z nadr Zemli do poverhni zemnoyi kori perevazhno vzdovzh okeanichnih hrebtiv Osnovnimi izotopami v Zemli sho vidilyayut teplo ye kalij 40 uran 238 i torij 232 U centri planeti temperatura mozhe dosyagati 6000 C a tisk mozhe syagati 360 GPa Oskilki velika chastina tepla vidilyayetsya radioaktivnim rozpadom naukovci pripuskayut sho na pochatku istoriyi Zemli do vicherpannya izotopiv iz korotkim periodom napivrozpadu virobnictvo tepla na nashij planeti bulo nabagato vishim Priblizno vprodovzh 3 mlrd rokiv bulo b virobleno vdvichi bilshe tepla nizh zaraz sho zbilshilo b shvidkist mantijnoyi konvekciyi ta tektoniki plit i dozvolilo b utvoryuvati nezvichajni viverzheni porodi taki yak komatiyiti yaki zridka utvoryuyutsya sogodni Serednya vtrata tepla vid Zemli stanovit 87 mVt m 2 sho vidpovidaye zagalnosvitovim vtratam tepla 4 42 1013 Vt Chastina teplovoyi energiyi yadra perenositsya do kori mantijnimi plyumami formoyu konvekciyi sho skladayetsya z pidjomu visokotemperaturnoyi porodi Ci shlejfi mozhut utvoryuvati garyachi tochki ta utvoryuvati bazalti Bilsha chastina tepla na Zemli vtrachayetsya cherez tektoniku plit pidijmannya mantiyi pov yazane iz seredinno okeanichnimi hrebtami Ostannim osnovnim sposobom vtrati tepla ye teploprovidnist kriz litosferu bilsha chastina yakoyi vidbuvayetsya pid okeanami zavdyaki tomu sho kora tam nabagato tonsha nizh kora kontinentiv Geografichna obolonkaDokladnishe Suhodil geografiya Pedosfera Okean Geografichna obolonka ta Kriosfera Zemna poverhnya verhnij shar strukturi Zemli na mezhi z yiyi atmosferoyu Zemlya yak idealizovanij sferoyid maye ploshu poverhni 510 miljoniv km2 Zagalom Zemlya podilyayetsya za shirotoyu na polyarni Pivnichnu ta Pivdennu pivkuli abo za dovgotoyu na kontinentalni Shidnu ta Zahidnu pivkuli Viznachna osoblivist budovi zemnoyi poverhni polyagaye v rozpodili na materiki i okeani Bilsha chastina poverhni Zemli skladayetsya z vodi v ridkomu stani 70 8 abo 361 13 mln km2 poverhni Zemli zajmaye svitovij okean Ce robit Zemlyu razom iz yiyi virazhenoyu gidrosferoyu vodnim svitom chi okeanskim svitom osoblivo v rannij istoriyi Zemli koli okean mozhlivo povnistyu pokrivav Zemlyu Svitovij okean zazvichaj podilyayut na Tihij Atlantichnij Indijskij Pivdennij ta Pivnichnij Lodovitij okeani perelik vid najbilshogo do najmenshogo Okean zapovnyuye okeanichni zapadini Dno okeanu skladayetsya z abisalnih rivnin kontinentalnih shelfiv pidvodnih gir pidvodnih vulkaniv okeanichnih zholobiv pidvodnih kanjoniv okeanichnih plato ta sistemi seredinno okeanichnih hrebtiv sho ohoplyuyut vsyu zemnu kulyu Serednya glibina svitovogo okeanu dorivnyuye 3682 m a najbilsha glibina 11 020 m v Marianskomu zholobi u Tihomu okeani U polyarnih regionah Zemli poverhnya okeanu vkrita sezonno zminnoyu kilkistyu morskogo lodu yakij chasto z yednuyetsya z polyarnoyu susheyu ta krizhanimi pokrivami utvoryuyuchi polyarni krizhani shapki Relyef zemnoyi kori Suhodil zajmaye 29 2 abo 148 94 mln km2 ploshi poverhni Zemli Najbilshu chastku ciyeyi ploshi skladayut chotiri kontinentalni utvorennya Afroyevraziya Amerika Antarktida ta Avstraliya Voni utvoryuyut shist materikiv Yevraziyu Afriku Pivnichnu Ameriku Pivdennu Ameriku Antarktidu i Avstraliyu Krim togo na Zemli ye chislenni ostrovi Susha mozhe buti vkrita poverhnevimi vodami snigom krigoyu shtuchnimi sporudami abo roslinnistyu Bilsha chastina sushi Zemli maye roslinnist vodnochas lodovikovi pokrivi i pusteli posidayut znachnu yiyi chastinu Relyef Zemli duzhe riznomanitnij i skladayetsya z gir pustel rivnin plato ta inshih vidiv relyefu Gori zajmayut 24 poverhni suhodolu pusteli blizko 33 lisi blizko 31 lodoviki ponad 10 Visota poverhni sushi zminyuyetsya vid najnizhchoyi tochki 418 m v Mertvomu mori do najbilshoyi visoti 8848 m na vershini gori Everest Serednya visota sushi nad rivnem morya stanovit 797 m Pedosfera zovnishnij shar kontinentalnoyi poverhni Zemli yakij skladayetsya z gruntu ta zaznaye procesiv gruntoutvorennya Grunt maye virishalne znachennya dlya togo abi zemlya bula ornoyu Zagalna orna zemlya na nashij planeti stanovit 10 7 poverhni sushi z yakih 1 3 pripadayut na postijni orni zemli Zemlya maye priblizno 16 7 miljona km2 ornih ugid i 33 5 miljona km2 pasovish Vershina vulkana Chimboraso v Ekvadori ye najviddalenishoyu vid centra mas tochkoyu na poverhni Zemli Najblizhchoyu do centru planeti tochkoyu na poverhni Zemli ye zaglibina Litke v Pivnichnomu Lodovitomu okeani 6351 7 km vid centru Najglibshoyu tochkoyu nizhche rivnya morya ye bezodnya Chellendzhera Cherez splyusnutu formu Zemli yiyi radius na 14 7268 km menshij u zholobi Litke nizh v bezodni Chellendzhera Litosfera Dokladnishe Litosfera ta Nova globalna tektonika Litosferni pliti V budovi Zemli viokremlyuyut tverdij shar litosferu i m yakij shar astenosferu Litosferoyu vvazhayetsya kora ta verhnij shar mantiyi tobto cej shar prostyagayetsya priblizno na 100 km vglib planeti Pid litosferoyu znahoditsya astenosfera yaka ye garyachishoyu ta glibshoyu chastinoyu verhnoyi mantiyi Litosfera skladayetsya priblizno z 12 litosfernih plit Teoriya drejfu kontinentiv zaproponovana Alfredom Vegenerom na pochatku XX stolittya ne mogla poyasniti chomu vidbuvavsya ruh Prote doslidzhennya relyefu morskogo dna za dopomogoyu zvukovih hvil zasobami stvorenimi pid chas Drugoyi svitovoyi vijni viyavili Seredinno Atlantichnij hrebet i viyavilosya sho dno okeanu prostyagayetsya po obidva boki hrebta Pochinayuchi z cogo vidkrittya buli zibrani riznomanitni dokazi gravitacijni vimiryuvannya pokazali isnuvannya kontinentalnoyi ta okeanichnoyi kori a sejsmichni vimiryuvannya doveli nayavnist u Zemli yadra ta mantiyi tobto stvorilasya koncepciya tektoniki plit Do 1980 h rokiv zagalna struktura bula zavershena doslidzhennya prosunulosya do analizu strukturi mantiyi za dopomogoyu sejsmichnoyi tomografiyi mantijna tomografiya ta poyasnennya zv yazku mizh umovami konvekciyi ta plitami teoriya plyumu Tovshina litosferi vvazhayetsya glibinoyu do izotermi pov yazanoyi z perehodom mizh krihkoyu ta v yazkoyu povedinkoyu Temperaturu za yakoyi olivin staye plastichnim 1000 C chasto vikoristovuyut dlya viznachennya ciyeyi izotermi oskilki olivin zdebilshogo ye najslabshim mineralom u verhnij mantiyi Gidrosfera Dokladnishe Svitovij okean Gidrosfera ta Pohodzhennya vodi na Zemli Vid na Zemlyu z globalnim okeanom i hmarnim pokrivom yakij perevazhaye nad zemnoyu poverhneyu ta gidrosferoyu U polyarnih regionah Zemli gidrosfera utvoryuye bilshi ploshi lodovogo pokrivu Shema krugoobigu vodi Zvidki beretsya voda na Zemli j zokrema chomu na nashij planeti nabagato bilshe vodi nizh na inshih planetah podibnih do Zemli dosi 2010 ti ye spirnim pitannyam Chastina vodi jmovirno vidilyalasya u viglyadi vodyanoyi pari z magmi tobto zreshtoyu nadhodila z nadr zemli ale cogo moglo buti nedostatno dlya nayavnoyi na sogodni kilkosti vodi Inshi znachni chastini mozhut pohoditi vid zitknen iz kometami transneptunovimi ob yektami abo bagatimi vodoyu asteroyidami protoplanetami iz zovnishnih oblastej poyasu asteroyidiv Vodnochas vimiryuvannya izotopnogo vidnoshennya dejteriyu do protiyu vidnoshennya D H bilshe vkazuyut na asteroyidi oskilki podibni izotopni spivvidnoshennya buli znajdeni u vodnih slidah vuglecevih hondritiv yak i v okeanichnij vodi todi yak izotopne spivvidnoshennya komet i transneptunovih ob yektiv zgidno z poperednimi vimiryuvannyami ne uzgodzhuyutsya z doslidzhennyami nazemnoyi vodi Gidrosfera Zemli ce zagalna kilkist vodi na planeti ta yiyi rozpodil Bilsha chastina gidrosferi skladayetsya z okeanu ale takozh mistit vodu v atmosferi ta na sushi zokrema ce hmari vnutrishni morya ozera richki ta pidzemni vodi na glibini do 2000 metriv Masa okeaniv stanovit priblizno 1 35 1018 metrichnih tonn abo 1 4400 vid zagalnoyi masi Zemli Okeani zajmayut ploshu 361 1 miljona km2 iz serednoyu glibinoyu 3682 metri sho privodit do ocinkovogo ob yemu 1 335 milyarda km3 Yakbi vsya poverhnya zemnoyi kori bula na tij samij visoti sho j rivna sfera glibina svitovogo okeanu stanovila b 2 7 2 8 km Blizko 97 5 vodi ye solonoyu reshta 2 5 prisna voda Bilshist prisnoyi vodi priblizno 68 7 prisutnya u viglyadi lodu v krizhanih shapkah i lodovikah U najholodnishih regionah Zemli snig nakopichuyetsya vlitku ta peretvoryuyetsya na lid Ci snig i kriga zgodom utvoryuyut lodoviki tila lodu yaki techut pid diyeyu vlasnoyi sili tyazhinnya Lodoviki mozhut pohoditi yak z gir tak i z polyarnih regioniv Potik lodovikiv rozmivaye poverhnyu rizko zminyuyuchi yiyi utvoryuyuchi U podibni dolini ta inshi formi relyefu Morskij lid v Arktici pokrivaye teritoriyu sho za rozmirom priblizno yak Spolucheni Shtati hocha vin shvidko perehodit v ridkij stan vnaslidok zmini klimatu Serednya solonist okeaniv Zemli stanovit 35 gramiv soli na kilogram morskoyi vodi 3 5 soli Velika chastina ciyeyi soli bula otrimana vnaslidok vulkanichnoyi diyalnosti abo vidobuta z proholodnih viverzhenih porid Okeani takozh ye vmistishem rozchinenih atmosfernih gaziv yaki potribni dlya vizhivannya bagatoh vodnih form zhittya Morska voda maye vazhlivij vpliv na svitovij klimat a okeani diyut yak velike shovishe tepla Zrushennya v rozpodili temperaturi v okeani mozhut sprichiniti znachni pogodni zmini taki yak El Ninjo Velika kilkist vodi na poverhni Zemli ye nepovtornoyu osoblivistyu yaka vidriznyaye yiyi vid inshih planet Sonyachnoyi sistemi Planeti Sonyachnoyi sistemi zi znachnoyu atmosferoyu chastkovo mistyat atmosfernu vodyanu paru ale yim brakuye poverhnevih umov dlya staloyi poverhnevoyi vodi yak na Zemli Popri te sho na deyakih suputnikah prisutni oznaki velikih shovish pozazemnoyi ridkoyi vodi mozhlivo navit bilshogo ob yemu nizh zemnij okean usi voni ye velikimi vodojmami pid zamerzlim poverhnevim sharom zavtovshki z kilometr Atmosfera Dokladnishe Atmosfera Zemli Atmosfera Zemli Atmosfera Zemli zagalna masa yakoyi 5 15 1015 t skladayetsya z povitrya sumishi perevazhno azotu 78 08 i kisnyu 20 95 0 93 argonu 0 03 vuglekislogo gazu inshe ce vodyana para a takozh voden gelij neon ta inshi inertni i ne tilki gazi Atmosfera Zemli zahishaye zhivi istoti vid zgubnogo vplivu kosmichnogo viprominyuvannya Atmosfernij tisk na rivni morya Zemli v serednomu stanovit 101 325 kPa Vmist vodyanoyi pari kolivayetsya vid 0 01 do 4 ale v serednomu stanovit 1 Hmari pokrivayut blizko dvoh tretin poverhni Zemli bilshe nad okeanami nizh nad susheyu Visota troposferi zminyuyetsya zalezhno vid shiroti kolivayuchis vid 8 km na polyusah do 17 km na ekvatori z deyakimi vidhilennyami vnaslidok pogodnih i sezonnih chinnikiv Liniya Karmana yaka viznachayetsya yak 100 kilometriv nad poverhneyu zemli ye zagalnoprijnyatoyu mezheyu mizh atmosferoyu ta kosmosom Biosfera Zemli istotno zminila vlasnu atmosferu Kisnevij fotosintez rozvinuvsya 2 7 mlrd rokiv tomu utvorivshi perevazhno suchasne azotno kisneve povitrya Cya zmina sprichinila poshirennya aerobnih organizmiv i oposeredkovano utvorennya ozonovogo sharu zavdyaki podalshomu peretvorennyu atmosfernogo O2 na O3 O O2 O3 Ozonovij shar zatrimuye ultrafioletove sonyachne viprominyuvannya dozvolyayuchi zhittya na sushi Inshimi zavdannyami atmosferi vazhlivimi dlya zhittya ye perenesennya vodyanoyi pari vidilennya gaziv spalyuvannya nevelikih meteoriv do togo yak voni zitknutsya z poverhneyu i znizhennya temperaturi Ostannye yavishe ye parnikovim efektom slidi molekul v atmosferi sluguyut dlya zahoplennya teplovoyi energiyi sho vidilyayetsya z poverhni tim samim pidvishuyuchi serednyu temperaturu Vodyana para vuglekislij gaz metan oksid azotu j ozon ye osnovnimi parnikovimi gazami v atmosferi Bez cogo yavisha zberezhennya tepla serednya temperatura poverhni stanovila b 18 C na vidminu vid ninishnih 15 C i zhittya na Zemli jmovirno ne isnuvalo b u jogo suchasnomu viglyadi Teplova energiya mozhe zbilshuvati shvidkist deyakih chastinok u verhnih sharah atmosferi yaki otzhe mozhut uniknuti gravitaciyi Zemli Ce viklikaye povilnij ale neuhilnij vitik atmosferi v kosmos sho nazivayetsya atmosfernim vikidom Oskilki nezv yazanij voden maye nizku molekulyarnu masu vin zdatnij legshe dosyagti shvidkosti vitikannya i znikaye u kosmosi z bilshoyu shvidkistyu nizh inshi gazi Vikid vodnyu v kosmos perevodit Zemlyu z pochatkovo vidnovlyuvalnogo stanu v okisnyuvalnij Fotosintez zabezpechuye postachannya nezv yazanogo kisnyu ale vtrata vidnovnikiv takih yak voden vvazhayetsya potribnoyu umovoyu masovogo nakopichennya kisnyu v atmosferi Tozh zdatnist vodnyu zalishati atmosferu Zemli mogla vplinuti na perebig zhittya sho rozvinulosya na planeti V danij chas bilsha chastina vodnyu peretvoryuyetsya na vodu persh nizh vin viparovuyetsya cherez bagatu kisnem atmosferu Voden yakomu vdayetsya vitikati utvoryuyetsya zdebilshogo vnaslidok rujnuvannya molekul metanu u verhnih sharah atmosferi Shari atmosferi Zemli Nazva Priblizna visota vid poverhni Mezha z vishim sharom Ekzosfera vid 357 do 10000 km Lonosfera z kosmosom Termosfera vid 85 do 357 km Termopauza Mezosfera vid 50 do 85 km Mezopauza Stratosfera vid 6 20 do 50 km Stratopauza Troposfera vid 0 do 18 20 km Tropopauza Pogoda i klimat Dokladnishe Pogoda ta Klimat Viglyad Zemli z vidimimi sharami atmosferi troposfera z tinyami yaki vidkidayut hmari ta smuga stratosfernogo blakitnogo neba na obriyi a nad neyu liniya zelenogo svitinnya nizhnoyi termosferi na visoti 100 km bilya krayu kosmosu U troposferi nizhnomu shari atmosferi Zemli vidbuvayutsya yavisha sho viznachayut pogodu Vnaslidok nerivnomirnogo nagrivannya poverhni Zemli sonyachnim viprominennyam u troposferi bezperestanno prohodit cirkulyaciya velikih mas povitrya Osnovnimi povitryanimi techiyami v atmosferi Zemli ye pasati v smuzi do 30 obabich ekvatora ta zahidni vitri pomirnogo poyasu v smuzi vid 30 do 60 Okremoyu prichinoyu perenesennya tepla ye nayavnist sistemi okeanichnih techij Okremoyu prichinoyu perenesennya tepla ye sistema okeanichnih techij Inshimi chinnikami yaki vplivayut na pogodu pevnoyi miscevosti ye yiyi blizkist do okeaniv okeanichna ta atmosferna cirkulyaciya ta topologiya Miscya poblizu okeaniv zazvichaj mayut holodnishe lito ta teplishu zimu cherez te sho okeani mozhut nakopichuvati veliku kilkist tepla Viter perenosit holod abo teplo okeanu na sushu Atmosfernij koloobig takozh vidigraye vazhlivu rol napriklad u SShA San Francisko ta Vashington ye priberezhnimi mistami priblizno na odnij shiroti ale klimat San Francisko znachno pomirnishij oskilki perevazhnij napryamok vitru z morya na sushu Temperatura znizhuyetsya z visotoyu cherez sho girski miscevosti holodnishi nizh nizovini Voda zdijsnyuye na poverhni zemli postijnij koloobig Viparovuyuchis iz poverhni vod ta suhodolu za spriyatlivih umov vodyana para zdijmayetsya vgoru v atmosferi sho prizvodit do utvorennya hmar Voda povertayetsya na poverhnyu zemli u viglyadi atmosfernih opadiv i stikaye do moriv i okeaniv sistemoyu richok Zemlya otrimuye 1361 Vt m sonyachnogo viprominyuvannya Kilkist sonyachnoyi energiyi yaku otrimuye poverhnya Zemli zmenshuyetsya zi zrostannyam shiroti Chim dali vid ekvatora tim menshij kut padinnya sonyachnih promeniv na poverhnyu i tim bilsha vidstan yaku povinen projti promin v atmosferi Vnaslidok cogo serednorichna temperatura na rivni morya zmenshuyetsya priblizno na 0 4 C na odin gradus shiroti Poverhnyu Zemli podilyayut na shirotni poyasi z priblizno odnakovim klimatom tropichnij subtropichnij pomirnij ta polyarnij Klasifikaciya klimativ zalezhit vid temperaturi ta kilkosti opadiv Najbilshe viznannya zdobula klasifikaciya klimativ Keppena Sistema Keppena ocinyuye regioni na osnovi sposterezhuvanoyi temperaturi j opadiv Najbilsha temperatura poverhni suhodolu 56 7 C v Dolini Smerti sho znahoditsya u Pivnichnij Americi najmensha blizko 93 2 C poblizu staniyi Kupoli Fudzi v Antarktidi IstoriyaDokladnishe Istoriya Zemli Istoriya utvorennya Div takozh Gadejskij eon ta Rannya Zemlya Uyavlennya hudozhnika pro protoplanetnij disk rannoyi Sonyachnoyi sistemi z yakogo utvorilasya Zemlya ta inshi tila Sonyachnoyi sistemi Planeta Zemlya utvorilasya 4 6 milyarda rokiv tomu z gazo pilovoyi hmari YiYi utvorennya cherez akreciyu trivalo 10 20 mln rokiv Spochatku vona bula majzhe cilkom rozplavlenoyu ale postupovo oholola i na yiyi poverhni utvorilasya voda Pokaz vipalenoyi Zemli pripushennya pislya togo yak Sonce uvijshlo u fazu chervonogo giganta priblizno cherez 5 7 milyardiv rokiv Nezabarom pislya utvorennya Zemli vinik Misyac Odna z suchasnih teorij poyavi yedinogo prirodnogo suputnika Zemli stverdzhuye sho ce vidbulosya vnaslidok zitknennya z nebesnim tilom pid nazvoyu Teya Zgidno z rezultatami komp yuternogo modelyuvannya 2023 roku zalishki Teyi dosi mozhut perebuvati vseredini Zemli Nezadovgo pislya cogo Zemlya zaznavala masovih zitknen z asteroyidami vidomih pid zagalnoyu nazvoyu piznye vazhke bombarduvannya sho vidbuvalosya 4 mlrd rokiv tomu Pislya cogo Zemlya pochala rozsharovuvatisya na yadro ta mantiyu Najvazhchi elementi osoblivo zalizo opuskalisya do centru tyazhinnya Zemli Legki elementi persh za vse kisen kremnij i alyuminij pidnyalisya dogori j utvorili perevazhno silikatni minerali yaki takozh ye porodami zemnoyi kori Oskilki Zemlya skladayetsya zdebilshogo iz zaliza ta silikativ vona yak i vsi planeti zemnoyi grupi maye dosit visoku serednyu gustinu 5513 g sm U toj period svitnist Soncya bula na 30 menshoyu vid suchasnoyi Priblizno 3 5 mlrd rokiv tomu viniklo magnitne pole Zemli yake pochalo zahishati yiyi atmosferu vid sonyachnogo vitru Hoch vik Zemli j stanovit 4 6 milyarda rokiv geologichna aktivnist uskladnyuye zberezhennya porid z velikim vikom a vik najdavnishih znajdenih girskih porid stanovit 4 28 mlrd rokiv Geologichna istoriya Zemli podilyayetsya na dva etapi dokembrij sho trivav priblizno vid 4 6 mlrd do 541 mln rokiv tomu i fanerozoj sho trivaye ostanni 541 mln rokiv Zhittya z yavilosya na Zemli priblizno 3 5 mlrd rokiv tomu a v period priblizno vid 2 7 do 2 2 mlrd rokiv tomu na Zemli vinikli fotosintezuyuchi bakteriyi Vnaslidok fotosintezu cih organizmiv zminivsya sklad atmosferi Zemli voni zbagatili yiyi kisnem cherez ce stalasya kisneva katastrofa pid chas yakoyi velikij vidsotok vsih zhivih stvorin zaginuv ale ce obumovilo mozhlivist dlya rozvitku aerobnih istot Animaciya podilu Pangeyi nadkontinenta Majbutnye planeti Dokladnishe Majbutnye Zemli ta Riziki dlya civilizaciyi lyudej i planeti Zemlya Priblizno cherez 6 mlrd rokiv Sonce perejde do etapu chervonogo giganta sho oznachatime zbilshennya zori shlyahom rozshirennya zovnishnogo sharu gazu cherez nadlishok tepla viroblenogo vseredini Naprikinci fazi chervonogo giganta vzhe i tak zbilshene Sonce vikidatime spleski zi svogo zovnishnogo sharu U cij fazi Sonce pogline Merkurij ta Veneru dolya Zemli vse she zalishayetsya neviznachenoyu Ale na toj moment Zemlya vzhe davno ne bude pridatnoyu dlya zhittya Neperedbachuvanim chinnikom ye postijnij vpliv tehnologij vprovadzhenih lyudmi napriklad klimatichna inzheneriya Ninishnye golocenove vimirannya viklikane tehnologiyami i naslidki mozhut trivati do p yati miljoniv rokiv Vodnochas tehnologiyi mozhut prizvesti do vimirannya lyudstva v pidsumku chogo planeta postupovo povernetsya do povilnishih tempiv evolyuciyi obumovlenih vinyatkovo dovgostrokovimi prirodnimi procesami Cherez promizhki chasu v sotni miljoniv rokiv vipadkovi nebesni yavisha predstavlyayut velicheznij rizik dlya biosferi Udari komet ta asteroyidiv abo vibuh nadnovoyi u mezhah 100 svitlovih rokiv vid Soncya mozhut prizvesti do masovih vimiran Teoriya Milankovicha peredbachuye sho na planeti budut trivati lodovikovi periodi u vsyakomu razi poki ne zakinchitsya chetvertinne zledeninnya Ci periodi viklikani zminami ekscentrisitetu nahilu osi ta precesiyi orbiti Zemli U mezhah ciklu superkontinentu yakij trivaye tektonika plit jmovirno prizvede do utvorennya superkontinentu cherez 250 350 miljoniv rokiv Pripuskayetsya sho za deyakij chas v nastupni 1 5 4 5 milyarda rokiv nahil osi Zemli mozhe pochati piddavatisya bezladnim pereminam zi zminoyu nahilu osi do 90 SuputnikiKomp yuterne zobrazhennya sho predstavlyaye skupchennya shtuchnih suputnikiv i kosmichnogo smittya navkolo Zemli na geosinhronnij i nizkij navkolozemnij orbiti Sistema Zemlya Misyac Dokladnishe Misyac suputnik ta Orbita Misyacya Sistema Zemlya Misyac vidima Marsa Misyac ce yedinij velikij prirodnij suputnik Zemli radius yakogo stanovit tobto 1736 km tobto priblizno chvert radiusa planeti Ce najbilshij suputnik u Sonyachnij sistemi vidnosno rozmiru jogo planeti Najposhirenisha teoriya pohodzhennya Misyacya model udarnogo formuvannya Misyacya stverdzhuye sho vin utvorivsya vnaslidok zitknennya protoplaneti rozmirom z Mars pid nazvoyu Teya z rannoyu Zemleyu Ce pripushennya takozh poyasnyuye vidnosnu nestachu na Misyaci zaliza ta letyuchih elementiv i te sho sklad jogo gruntu podibnij do skladu zemnoyi kori Misyac ta Zemlya obertayutsya navkolo baricentru kozhni 27 32 dnya vidnosno stalih zir Cej promizhok chasu maye nazvu siderichnij misyac U poyednanni iz zagalnoyu orbitoyu sistemi Zemlya Misyac navkolo Soncya period sinodichnogo misyacya vid molodika do molodika stanovit 29 53 dnya Z tochki oglyadu nebesnogo pivnichnogo polyusa ruh Zemli Misyacya ta yihnye osove obertannya vidbuvayutsya proti godinnikovoyi strilki Z tochki oglyadu nad Soncem ta pivnichnimi polyusami Zemli Zemlya obertayetsya navkolo Soncya proti godinnikovoyi strilki Orbitalna ta osova ploshini ne tochno virivnyani vis Zemli nahilena priblizno na 23 44 gradusa vid perpendikulyara do ploshini Zemlya Sonce ekliptiki a ploshina Zemlya Misyac nahilena do 5 1 gradusa vidnosno ploshini Zemlya Sonce Bez cogo nahilu zatemnennya vidbuvalosya b kozhni dva tizhni cherguyuchis mizh misyachnimi zatemnennyami ta sonyachnimi zatemnennyami Gravitacijne tyazhinnya mizh Zemleyu ta Misyacem viklikaye priplivi na Zemli Toj samij vpliv na Misyac prizviv do jogo prilivnogo zahoplennya jogo period obertannya navkolo osi dorivnyuye chasu potribnomu dlya obertannya navkolo Zemli U pidsumku vin zavzhdi povernenij do planeti tim samim bokom Koli Misyac obertayetsya navkolo Zemli rizni chastini jogo vidimogo boku osvitlyuyutsya Soncem sho obumovlyuye misyachni fazi Zavdyaki yihnij prilivnij vzayemodiyi Misyac viddalyayetsya vid Zemli zi shvidkistyu 38 mm rik Protyagom miljoniv rokiv ci mali dodanki i podovzhennya zemnoyi dobi priblizno na 23 mks rik prizvodyat do znachnih zmin Napriklad u chasi ediakariyu 620 mln rokiv tomu u roci bulo 400 7 dniv kozhen z yakih trivav 21 9 0 4 godini Misyac mig znachno vplinuti na rozvitok zhittya pom yakshivshi klimat planeti Paleontologichni dani ta komp yuterne modelyuvannya pokazuyut sho nahil osi Zemli ustalyuyetsya prilivnimi vzayemodiyami z Misyacem Deyaki naukovci vvazhayut sho bez ciyeyi stabilizaciyi vis obertannya mogla b zminyuvatisya yak u vipadku z Marsom Yaksho divitisya iz Zemli to Misyac perebuvaye dostatno daleko shobi mati majzhe takij zhe vidimij rozmir diska yak Sonce Kutovij rozmir cih dvoh til zbigayetsya zavdyaki tomu sho hocha diametr Soncya priblizno v 400 raziv bilshij nizh diametr Misyacya vono takozh u 400 raziv bilshe viddaleno Ce dozvolyaye povnim sonyachnim zatemnennyam vidbuvatisya na Zemli Timchasovi suputniki Dokladnishe Navkolozemni ob yekti ta Gipotetichni prirodni suputniki Zemli Komp yuterni modeli rozrobleni suchasnimi astrofizikami Mikaelem Granvikom ta inshimi pripuskayut sho timchasovi suputniki mayut buti dosit poshirenimi poblizu nashoyi planeti ta sho v usi chasi povinen buti prinajmni odin prirodnij suputnik diametrom 1 metr na orbiti navkolo Zemli Ci kosmichni tila zalishatimutsya na orbiti v serednomu desyat misyaciv pered tim yak povernutisya na sonyachnu orbitu Simejstvo koorbitalnih asteroyidiv Zemli skladayetsya z kvazisuputnikiv ob yektiv z pidkovopodibnoyu orbitoyu ta troyanciv Stanom na 2023 rik bulo vidomo 7 kvazisuputnikiv Zemli Cardea 2004 GU9 inshi movi inshi movi inshi movi 469219 Kamooaleva inshi movi 2023 FW13 Shtuchni suputniki 4 zhovtnya 1957 roku Radyanskij Soyuz uspishno zapustiv pershij u sviti shtuchnij suputnik Suputnik I yakij obletiv Zemlyu za 98 hvilin Stanom na 2021 rik blizko 7940 shtuchnih suputnikiv vivedeno na nizku navkolozemnu orbitu Suputniki na navkolozemnij orbiti nadayut dani pro hmari okeani suhodil ta lodoviki Voni takozh vimiryuyut gazi v atmosferi taki yak ozon i vuglekislij gaz i kilkist energiyi yaku poglinaye i vidilyaye Zemlya vidstezhuyut lisovi pozhezhi ta vulkanichnu aktivnist U Zemli ye dva shtuchni suputniki na yakih perebuvayut lyudi Mizhnarodna kosmichna stanciya MKS ta Kitajska kosmichna stanciya KKS MKS ye najbilshim shtuchnim suputnikom Zemli ZhittyaDokladnishe Zhittyepridatnist planeti Evolyuciya zhittya Dokladnishe Viniknennya zhittya na Zemli Istoriya zhittya na Zemli ta Zhittya Uyavlennya hudozhnika pro arhejskij eon pislya utvorennya Zemli z nayavnimi okruglimi stromatolitami yaki ye pershimi formami zhittya sho viroblyali kisen ta z yavilisya milyardi rokiv tomu Pislya piznogo vazhkogo kosmichnogo bombarduvannya zemna kora oholola yiyi bagata vodoyu bezplidna poverhnya poznachena kontinentami ta vulkanami a Misyac vse she obertayetsya navkolo Zemli nabagato blizhche nizh sogodni 2020 stvoryuyuchi potuzhni priplivi Himichni reakciyi prizveli do poyavi pershih samovidtvoryuvanih molekul priblizno chotiri milyardi rokiv tomu Sered najdavnishih skam yanilostej sho svidchat pro isnuvannya zhittya skam yanilosti mikrobnih mativ znajdeni v piskoviku vikom 3 48 milyarda rokiv u Zahidnij Avstraliyi biogennij grafit viyavlenij u meta osadovih porodah vikom 3 7 milyarda rokiv u Zahidnij Grenlandiyi a takozh zalishki biotichnogo materialu kotrij znajdenij u skelyah vikom 4 1 milyarda rokiv u Zahidnij Avstraliyi Najdavnishi pryami dokazi zhittya na Zemli mistyatsya v avstralijskih porodah vikom 3 45 milyarda rokiv yaki zasvidchuyut skam yanilosti mikroorganizmiv Priblizno cherez piv milyarda rokiv pislya viniknennya zhittya isnuvav ostannij spilnij predok usogo ninishnogo zhittya Potim postupovij rozvitok fotosintezu dozvoliv zbirati energiyu Soncya bezposeredno formami zhittya Otrimanij molekulyarnij kisen O2 nakopichuvavsya v atmosferi ta zavdyaki vzayemodiyi z ultrafioletovim sonyachnim viprominyuvannyam utvoryuvav zahisnij ozonovij shar O3 u verhnih sharah atmosferi Pislya cogo z yavilisya eukarioti tochnij chas yihnoyi poyavi she ne viznachili ale najdavnishim pidtverdzhenim skam yanilostyam priblizno 1 6 milyarda rokiv a deyakim sumnivnim 2 2 milyarda rokiv zgidno z endosimbiotichnoyu teoriyeyu voni z yavilisya z okremih vnutrishnoklitinnih bakterij simbiontiv sho stali neviddilnoyu chastinoyu klitini cherez zbilshennya stupenya vzayemnoyi zalezhnosti Pislya cogo utvorilisya bagatoklitinni organizmi cherez te sho klitini vseredini kolonij stavali vse bilsh vuzko napravlenimi Zavdyaki poglinannyu shkidlivogo ultrafioletovogo viprominyuvannya ozonovim sharom zhittya z yavilosya na poverhni Zemli Protyagom neoproterozoyu ostannoyi eri dokembriyu na deyakij chas 850 630 mln rokiv tomu velika chastina Zemli mogla buti vkrita lodom Ce pripushennya gipotezu nazvali Zemlya snizhka pid kinec jmovirnogo zledeninnya utvorilasya ediakarska biota yaka ye pershoyu vidnosno rozvinenoyu biotoyu Zemli Priblizno 540 mln rokiv tomu stalasya raptova poyava velikoyi kilkosti dosit rozvinutih ta riznomanitnih istot kembrijskomu vibuhu koli bagatoklitinni formi zhittya znachno uskladnilisya Pislya cogo pochinayetsya fanerozoj abo epoha yavnogo zhittya V ordoviku pochinayetsya vihid zvichnih nam organizmiv na suhodil pershi suchasni mohi vishi sporovi z yavlyayutsya na suhodoli 485 445 mln rokiv tomu sudinni roslini z yavlyayutsya na suhodoli u silurijskomu periodi sho daye zmogu pershim tvarinam pavukopodibnim bagatonizhkam ta rakopodibnim vijti z vodi Mizh ordovikom ta silurom stayetsya pershe masove vimirannya z velikoyi p yatirki Takozh v siluri z yavlyayutsya pershi shelepni ribi Pislya siluru nastaye devon v nomu z yavlyayutsya pershi plauni hvoshi paporoti i nasinni roslini takozh v devoni dosyagayut rozkvitu ribi u devoni zhili pancirni ribi napriklad dunkleostej V devoni z yavlyayutsya pershi zemnovodni Devon zakinchivsya masovim devonskim vimirannyam yake znishilo 19 rodin Pislya cogo pochavsya karbon abo kam yanovugilnij period u comu periodi najvishij riven kisnyu v atmosferi Zemli za uves chas yiyi isnuvannya a takozh pid chas vsogo periodu prostezhuvalas velika vologist ta teplo Ce dalo poshtovh zemnovodnim yaki dosyagli rozkvitu v comu periodi Takozh v karboni z yavilisya reptiliyi yaki u nastupnomu permskomu periodi vitisnili amfibij cherez velike skorochennya kilkosti bolit U permskomu periodi dosyagli rozkvitu golonasinni ta sinapsidi Permskij period zakinchivsya masovim permskim vimirannyam yake stalo najbilshim sered Velikoyi p yatirki todi zaginulo 96 usih morskih vidiv i 70 nazemnih vidiv hrebetnih Pislya cogo nastav mezozoj yakij podilyayetsya na 3 periodi trias yura krejda Pid chas usogo mezozoyu dominuvali arhozavri u triasi z yavlyayutsya ssavci a u krejdi rozkvitu dosyagayut kvitkovi roslini ta komahi yaki zapilyuyut yih Mezozoj zakinchivsya krejdovo paleogenovim vimirannyam pid chas yakogo vimerli vsi neptashini dinozavri j pislya yakogo na suhodoli zapanuvali ssavci Kilka miljoniv rokiv tomu vid afrikanskih mavp inshi movi adaptuvavsya do hodbi na dvoh kincivkah Ce polegshuvalo vikoristannya riznomanitnih znaryad i spriyalo spilkuvannyu yake natomist zabezpechuvalo harchuvannya ta podalshe sponukannya neobhidni dlya zbilshennya mozku sho privelo do poyavi ta rozvoyu lyudini Rozvitok silskogo gospodarstva a zgodom i civilizaciyi prizviv do togo sho lyudi zdijsnili vpliv na Zemlyu a takozh na prirodu ta veliku kilkist inshih form zhittya sho trivaye j donini Rid lyudina do yakogo nalezhit anatomichno suchasna lyudina isnuye blizko 200 000 rokiv 2017 roku z yavilos pripushennya sho cej rid isnuye nabagato dovshe koli komanda z inshi movi viyavila kolekciyu zrazkiv yaka skladalasya z fragmentiv cherepa i kistok shelepi a takozh kam yanih znaryad praci yaki datuvalisya priblizno v 315 000 rokiv Odnak ce pripushennya ne ye zagalnoprijnyatim sered paleontologiv Do vinahodu roslinnictva i tvarinnictva na Blizkomu Shodi bl XI tis do n e v Kitayi VIII tis do n e i na Meksikanskij nizovini VI tis do n e lyudi zhili vinyatkovo yak mislivci ta zbirachi Pislya ciyeyi neolitichnoyi revolyuciyi u miru poshirennya civilizacij kulturni roslini ta tvarini vivedeni lyudinoyu dedali bilshe vitisnyali diki roslini ta tvarin Pochinayuchi z promislovoyi revolyuciyi lyudi dedali bilshe vplivayut na zovnishnij viglyad i rozvitok Zemli veliki tereni zemli peretvoryuyutsya na promislovi ta transportni zoni Potochnij proces vimirannya sho ohoplyuye chislenni rodini roslin i tvarin vklyuchayuchi ssavciv ptahiv reptilij zemnovodnih rib i bezhrebetnih vplivayuchi yak na nazemni tak i na morski vidi nazivayut golocenovim vimirannyam takozh vidome yak shoste masove vimirannya Vono priblizno trivaye ostanni 11 700 rokiv Bagato vimiran sho buli za istoriyu isnuvannya Zemli ne zadokumentovani oskilki vidi chasto zalishayutsya nevidkritimi do yih vimirannya Potochni tempi vimirannya ocinyuyutsya v 100 1000 raziv vishimi nizh prirodni fonovi tempi vimirannya i priskoryuyutsya Shirokomasshtabna degradaciya regioniv virazhenogo bioriznomanittya takih yak koralovi rifi ta tropichni lisi posilila krizu Za ostanni 100 200 rokiv vtrata bioriznomanittya dosyagla takogo rivnya sho deyaki biologi prirodoohoronci teper vvazhayut sho lyudska diyalnist sprovokuvala masove vimirannya Biosfera Dokladnishe Biosfera Tri sferi litosfera gidrosfera j atmosfera Biosfera ce shar z usima zhivimi organizmami ta seredovishami yihnogo prozhivannya Vona podilyayetsya na tri zoni z zhittyam na Zemli litosferu gidrosferu ta atmosferu yaki takozh vzayemodiyut odna z odnoyu Poyava zhittya na Zemli ocinyuyetsya shonajmenshe datoyu 3 5 mlrd rokiv tomu yak tochki vidliku evolyuciyi biosferi Ponad te chas poyavi ostannogo universalnogo zagalnogo predka ocinyuyetsya mizh 3 5 i 3 8 mlrd rokiv tomu Vodnochas 99 vidiv yaki kolis zhili Zemli nini vimerli Biosfera podilyayetsya priblizno na p yatnadcyat biomiv naselenih podibnimi grupami roslin ta tvarin Ce sukupnist ekosistem pritamannih dlya biogeografichnoyi oblasti ta nazvanih za perevazhnimi v nij ta pristosovanimi do neyi vidami roslinnosti ta tvarin Zdebilshogo voni rozpodileni vidminnostyami stosovno shiroti visoti nad rivnem morya chi vologosti Deyaki nazemni biomi roztashovani za arktichnim i antarktichnim kolami napriklad tundra na velikih visotah abo v duzhe posushlivih miscevostyah vidnosno pozbavleni tvarinnogo i roslinnogo svitu todi yak bioriznomanittya najbilsh vlastivo tropichnim lisam Ekologiya ta riziki Dokladnishe Majbutnye Zemli Faktori riziku dlya civilizaciyi lyudej i planeti Zemlya ta Navkolozemni asteroyidi Antropogenni zmini mali yavno poganij vpliv u deyakih regionah svitu vzhe na pochatku suchasnoyi eri napriklad u Centralnij Yevropi z XVI stolittya sposterigalasya rizka nestacha derevini do chogo sprichinilosya znachne virubuvannya lisiv Ce stalo poshtovhom do pershih velikih ruhiv u Yevropi ta Pivnichnij Americi za zahist dovkillya ta zberezhennya prirodi u XVIII ta XIX stolittyah Zabrudnennya ta rujnuvannya u veletenskih rozmirah shvidko zrosli u XX stolitti Vzayemozv yazki sho lezhat v osnovi cogo buli vpershe vsebichno pokazani v doslidzhenni Mezhi zrostannya 1972 roku Mizhnarodnij den zahistu navkolishnogo seredovisha vidznachayetsya 22 kvitnya z 1990 roku i nazivayetsya Dnem Zemli 1992 roku z yavilosya pershe Poperedzhennya vsesvitnoyi naukovoyi spilnoti lyudstvu pro terminove zmenshennya shkidlivogo vplivu na Zemlyu Nove yavishe sho dedali bilshe spravlyaye mogutnij vpliv na biosferu ta navit geosferu diyalnist lyudstva Lyudina rozumna z yavilasya vnaslidok evolyuciyi 200 tisyach rokiv tomu Vidpovidno vprodovzh rozvitku biosferi viriznyayut utvorennya ta podalshij rozvitok noosferi Visoka strimkist prirostu naselennya Zemli chiselnist zemnogo naselennya stanovila 275 mln u 1000 roci 1 65 mlrd osib 1900 roku i ponad 8 mlrd osib 2024 roku ta posilennya vplivu lyudskogo suspilstva na prirodne seredovishe visunuli pitannya berezhnogo vikoristannya vsih prirodnih resursiv j ohoroni prirodi Vvazhayetsya sho znimki Zemli zrobleni z kosmosu osoblivo pid chas programi Apollon viklikali usvidomlennya rozmiriv vplivu diyalnosti lyudstva na dovkillya Zemli Zavdyaki nauci osoblivo sposterezhennyam za Zemleyu lyudi pochali vzhivati zahodiv shodo rozv yazannya ekologichnih problem u vsomu sviti viznayuchi vpliv lyudini ta vzayemozv yazok iz seredovishem Zemli Zabrudennya povitrya Dani VOOZ pokazuyut sho majzhe vse naselennya planeti 99 dihaye povitryam yake perevishuye rekomendovani mezhi VOOZ i mistit visokij riven zabrudnyuyuchih rechovin Zabrudnennya povitrya yak u mistah tak i v silskij miscevosti sprichinyaye utvorennya dribnih tverdih chastinok yaki prizvodyat do insultiv sercevih zahvoryuvan raku legen gostrih i hronichnih respiratornih zahvoryuvan Vikidi vid spalyuvannya vikopnogo paliva v serednih regionah SShA i Kanadi vipadayut u viglyadi kislotnih doshiv u shidnih regionah cih krayin a kislotni doshi v Norvegiyi nadhodyat v osnovnomu z promislovih rajoniv Velikobritaniyi i kontinentalnoyi Yevropi Mizhnarodnij masshtab problemi prizviv do pidpisannya mizhnarodnih ugod pro obmezhennya vikidiv sirki ta oksidiv azotu She odniyeyu globalnoyu problemoyu viklikanoyu zabrudnennyam povitrya ye rujnuvannya ozonovogo sharu v stratosferi Na visotah ponad 12 km vid zemli ozon vidigraye virishalnu rol u poglinanni i blokuvanni ultrafioletovogo viprominyuvannya vid Soncya U 1985 roci bulo viyavleno sho velika ozonova dira zbidnena ozonovim sharom prisutnya shoroku v period z serpnya po listopad nad Antarktidoyu Rozmir cogo otvoru zbilshuvavsya za rahunok nayavnosti v atmosferi hlorftorvuglevodniv sho nadhodyat z aerozolnih balonchikiv holodilnikiv promislovih rozchinnikiv ta inshih dzherel i transportuyutsya do Antarktidi cherez cirkulyaciyu atmosferi Vzhe v 1978 roci v SShA bulo zaboroneno vikoristannya freoniv v yakosti paliva v aerozolnih balonchikah Zgodom yih vikoristannya bulo obmezheno v ryadi inshih krayin U 1987 roci predstavniki bilsh nizh 45 krayin pidpisali Monrealskij protokol pogodivshis naklasti suvori obmezhennya na virobnictvo freoniv Efektivnist cogo zakonodavstva ta globalnih zusil mozhna sposterigati u vidnovlenni ozonovogo sharu 2019 roku vcheni zafiksuvali znachne zmenshennya ozonovoyi diri nad Antarktidoyu z 1982 roku Globalne poteplinnya Zmishennya klimatichnih zon za najgirshim scenariyem Odnim iz najbilsh znachnih vpliviv zabrudnennya povitrya ye zmina klimatu zokrema globalne poteplinnya Globalne poteplinnya ce dovgotrivale nagrivannya poverhni Zemli yake sposterigayetsya z doindustrialnogo periodu 1850 1900 cherez diyalnist lyudini nasampered spalyuvannya vikopnogo paliva sho pidvishuye riven parnikovih gaziv v atmosferi Zemli sho utrimuyut teplo Cherez zrist svitovogo spozhivannya vikopnogo paliva riven vuglekislogo gazu v atmosferi strimko zrostaye z 1900 roku i tempi jogo zrostannya priskoryuyutsya Yaksho riven vuglekislogo gazu ne znizitsya serednya globalna temperatura povitrya mozhe pidnyatisya she na 4 C do kincya 21 stolittya Take poteplinnya mozhe sprichiniti tanennya polyarnih krizhanih shapok pidvishennya rivnya morya ta zatoplennya priberezhnih rajoniv svitu Zmini v harakteri opadiv viklikani globalnim poteplinnyam mozhut mati negativnij vpliv na silske gospodarstvo ta lisovi ekosistemi a vishi temperaturi ta vologist mozhut zbilshiti zahvoryuvanist lyudej i tvarin u deyakih chastinah svitu Ukladannya mizhnarodnih ugod shodo skorochennya vikidiv parnikovih gaziv neobhidne dlya zahistu globalnoyi yakosti povitrya ta pom yakshennya naslidkiv globalnogo poteplinnya Uklavshi Parizku klimatichnu ugodu krayini zobov yazalisya znachno zmenshiti vikidi vuglekislogo gazu shob v podalshomu zberigati serednyu temperaturu yakomoga menshoyu nizh na 2 C bilshe za doindustrialnij riven ta namagatisya obmezhiti yiyi 1 5 C Prote vzhe u 2015 2016 2023 ta 2024 rokah serednya temperatura dosyagla na 1 5 C bilshe za doindustrialnij riven Prote ce ne oznachaye sho lyudstvo ne zmoglo dosyagti svoyeyi cili adzhe v masshtabi misyaciv ta rokiv serednya temperatura spravdi mozhe kolivatisya natomist dlya viznachennya globalnogo poteplinnya vikoristovuyutsya dani za desyatilittya Ostannye desyatilittya stalo najspekotnishim iz zadokumentovanih v istoriyi serednya temperatura dosyagla 1 5 C U doslidzhenni 2009 roku Potsdamskim institutom klimatu dovedeno sho do 2050 roku povinno vikidatisya ne bilshe 565 gigatonn CO2 shobi mati chotiri z p yati nagod ne perevishiti dolenosnu poznachku 2 C Natomist spalyuvannya vsih rozvidanih zapasiv nafti vugillya ta gazu na planeti prizvede do vikidu 2795 gigatonn CO2 tobto vp yatero bilshe Otzhe zgidno z cimi danimi ne varto vidobuvati 80 potochnih zapasiv goryuchih korisnih kopalin Znelisnennya Deyaki vtrati lisiv stalisya she do pochatku osilogo silskogo gospodarstva priblizno 10 000 rokiv tomu ale lishe v ostanni desyatilittya z yavilasya dostovirna informaciya pro tempi virubki lisiv Priblizno do 1950 roku bilsha chastina virubki lisiv vidbuvalasya v pomirnih zonah Yevropi Rosiyi Kitayu Pivnichnoyi Ameriki ta Avstraliyi oskilki silskogospodarski ugiddya v cih regionah rozshiryuvalisya Z chasiv yevropejskoyi kolonizaciyi Pivnichnoyi Ameriki majzhe vsyu teritoriyu bulo virubano prinajmni odin raz Na vidminu vid virubki lisiv 19 go ta pochatku 20 go stolittya v pomirnih zonah svitu virubka lisiv v tropikah pochalasya lishe pislya 1950 roku dosyagnuvshi tempiv v 12 miljoniv gektariv na rik v 1990 h rokah U 21 stolitti tempi neznachno spovilnilisya Virubka lisiv pevnoyu miroyu kompensuyetsya zbilshennyam posadok lisiv ta plantacij zokrema u Braziliyi Indiyi ta V yetnami Koli lisi spalyuyutsya yihnij vuglec povertayetsya v atmosferu u viglyadi vuglekislogo gazu yakij mozhe zminiti globalnij klimat Krim togo bilsha chastina cinnogo bioriznomanittya planeti znahoditsya v lisah Vologi tropichni lisi mayut najbilshu koncentraciyu vidiv tvarin i roslin sered usih nazemnih ekosistem Znelisnennya mozhe sprichiniti vimirannya velikoyi kilkosti cih vidiv Lyudska geografiya Dokladnishe Ekonomichna ta socialna geografiya Skladane zobrazhennya Zemli vnochi zroblene Suomi NPP 2016 roku Shilnist naselennya znachno riznitsya v usomu sviti 60 meshkayut v Aziyi osoblivo v Kitayi ta Indiyi sho stanovit 35 naselennya svitu porivnyano z mensh nizh 1 v Okeaniyi Vodnochas 56 naselennya svitu perebuvaye v miskih a ne v silskih miscevostyah 2018 roku za danimi OON troma najbilshimi mistami svitu rivnya megapolisa buli Tokio 37 mln meshkanciv Deli 29 mln ta Shanhaj 26 mln Vzayemodiya mizh zhivimi istotami ta klimatom nini dosyagla novogo rivnya cherez zbilshuvanij vpliv lyudini Todi yak 1920 roku na Zemli meshkalo blizko 1 8 milyarda lyudej naselennya svitu zroslo majzhe do 6 7 milyarda do 2008 roku ta priblizno do 8 0 milyardiv do 2022 roku Za promizhok z 2015 po 2020 rik Organizaciya Ob yednanih Nacij narahovuvala pririst naselennya priblizno na 78 miljoniv osib shoroku 2022 roku perevisheno poznachku u visim milyardiv lyudej OON ochikuye 9 7 milyarda lyudej na 2050 rik ta 10 9 milyarda lyudej stanom na 2100 rik Ochikuyetsya sho v osyazhnomu majbutnomu v krayinah sho rozvivayutsya trivatime znachne zbilshennya naselennya todi yak u bagatoh visokorozvinenih krayinah chiselnist naselennya zmenshuvatimetsya abo zrostatime duzhe povilno ta vse zh yihnij promislovij vpliv na prirodu zrostatime Priblizno odna p yata chastini Zemli ye pridatnoyu dlya vikoristannya lyudinoyu 68 viniklih zemel roztashovani v pivnichnij pivkuli i tam meshkaye 90 lyudej Najpivnichnishe postijne lyudske poselennya ce Alert na ostrovi Elsmir v Kanadi 82 28 pn sh a najpivdennishe na antarktichnij bazi Amundsen Skott v Antarktidi 89 59 pd sh Administrativnij stan Zemli Dokladnishe Spisok krayin svitu Krayina ta Derzhava Chastini svitu Amerika Yevropa Aziya Afrika Avstraliya Antarktida Organizaciya Ob yednanih Nacij OON mizhnarodna organizaciya stvorena zaradi mirnogo rozv yazannya superechok mizh derzhavami Organizaciya Ob yednanih Nacij nasampered ye majdanchikom dlya diplomatiyi ta glasnogo mizhnarodnogo prava U razi dosyagnennya zgodi mizh riznimi uchasnikami organizaciyi nasampered chlenami Radi Bezpeki tam mozhna uhvaliti zbrojnu operaciyu zadlya dosyagnennya miru u pevnij miscevosti 1 grudnya 1959 roku bulo pidpisano Dogovir pro Antarktidu yakij peredbachaye demilitarizaciyu cogo kontinentu vstanovlennya svobodi doslidzhen vidterminuvannya teritorialnih pretenzij Vsi zemli za vinyatkom Zemli Meri Berd v Antarktidi ta Bir Tavil v Africi yaki nalezhat do terra nullius znahodyatsya pid suverenitetom derzhav Stanom na 2020 rik Organizaciya Ob yednanih Nacij viznavala 197 derzhav zokrema 193 derzhavi chleni ta 2 derzhavi sposterigachi Generalnoyi Asambleyi OON Vsesvitnya kniga faktiv zi svogo boku nalichuye 195 krayin ta 72 teritoriyi z obmezhenim suverenitetom abo avtonomnimi utvorennyami Zokrema do teritorij z obmezhenim viznannyam nalezhat Kosovo viznane ponad 100 chlenami OON Zahidna Sahara viznana 44 chlenami OON Tajvan viznanij 13 chlenami OON Istorichno u Zemli nikoli ne bulo zagalnoplanetarnogo suverenitetu hocha bagato krayin namagalisya dosyagti globalnogo panuvannya ale zaznali nevdachi Rozvitok uyavlen pro ZemlyuDiv takozh Svit ta Zemlya v kulturi Uprodovzh istoriyi lyudstvo po riznomu uyavlyalo Zemlyu Mifologichni ta religijni uyavlennya riznilis zalezhno vid kulturi ta istorichnogo periodu Do poyavi naukovogo metodu nemifologichne rozuminnya Zemli buduvalos na sposterezhennyah i filosofskih mirkuvannyah Z rozvitkom znan pro planetu pochali vidilyati okremi nauki pro Zemlyu Sistema nauk sho vivchaye geografichnu obolonku Zemli nazivayetsya geografiya Do neyi vidnosyat bezlich geografichnih nauk taki yak geologiya yaka vivchaye tverdu obolonku Zemli geodeziya figuru rozmiri ta zovnishnye gravitacijne pole Zemli geofizika fizichni vlastivosti planeti gidrologiya procesi ta yavisha prirodnih vod meteorologiya zemnu atmosferu okeanografiya svitovij okean klimatologiya klimat Ci nauki svoyeyu chergoyu podilyayutsya na nizku inshih nauk Zavdyaki naukovim dosyagnennyam za ostanni desyatilittya z yavilas mozhlivist otrimati krashu kartinu Zemli divlyachis na neyi z mikro ta makroperspektivi napriklad rozriznyayuchi okremi atomi v mineralah abo sposterigayuchi za drejfom kontinentiv i zrostannyam gir Klyuchovimi ob yektami vivchennya planeti u 21 stolliti ye pohodzhennya ta evolyuciya Zemli osoblivo u pershi 500 mln rokiv yiyi isnuvannya yaki ye virishalnimi dlya rozuminnya formuvannya suputnika ta planetarnoyi evolyuciyi viznachennya konvektivnogo ruhu mantiyi ta yadra stanovlennya zhittya chitke viznachennya tektoniki planeti klimatichni zmini Mifologichni ta religijni uyavlennya Indijska mifologema pro Svitovu cherepahu U sistemah viruvan chasto traplyayetsya mif pro stvorennya ta personifikaciya u viglyadi bozhestva yak ot davnogrecka Geya Iz Zemleyu buli pov yazani poshireni kulti telurichnih i htonichnih bozhestv sered yakih perevazhali zhinochi bozhestva U bagatoh kulturah boginya mati abo Mati Zemlya vidtvoryuyetsya yak boginya rodyuchosti procvitannya ta zamozhnosti Acteki nazivali planetu Tonan abo Tonancin nasha mati inki Pachamama Mati Zemlya Bagato mifologij i religijni viruvan mistyat rozpovidi pro stvorennya Zemli vtruchannyam Boga chi bozhestv Do XVI stolittya zdebilshogo vvazhalosya sho Zemlya ye centrom Vsesvitu Zgidno z biblijnoyu kosmologiyeyu Zemlyu stvoriv Gospod u viglyadi kola yake vilno perebuvaye v prostori ni na sho ne opirayuchis U poshirenij mifologemi pro model svitu Svitovomu Derevi svit naselenij zhivimi istotami zobrazhuvali u viglyadi stovbura dereva Narodi Yevropi zokrema slov yani virili pro pohodzhennya svitu zi Svitovogo Yajcya U rannih germanskij yegipetskij kitajskij ta skandinavskij mifologiyah isnuvav mif pro plasku Zemlyu Narodi Mesopotamiyi uyavlyali svit plaskim diskom otochenim okeanom a yegiptyani kvadratom Za uyavlennyami kitajciv zemlya mala viglyad kvadrata u yakomu za dopomogoyu stovpiv visochilo krugle nebo Rozvitok uyavlen pro formu ta budovu Geliocentrichna model sonyachnoyi sistemi za Kopernikom Vpershe pripushennya pro kulyastu Zemlyu visunuli u VI st do n e deyaki pifagorijci Lishe cherez blizko 200 rokiv jogo zmogli dosit dobre obgruntuvati ce zrobiv Aristotel yakij posilavsya na te sho zemna tin pid chas misyachnogo zatemnennya zavzhdi krugla a sfera ce yedine geometrichne tilo yake zavzhdi ta z usih rakursiv maye kruglu tin Pershim hto sprobuvav vimiryati radius ta dovzhinu kola Zemli buv Eratosfen yakij proviv eksperiment pid chas yakogo vin vimiryuvav kut pid yakim sonyachne prominnya padaye na zemlyu u dvoh mistah Aleksandriyi ta Siyeni i znayuchi pribliznu vidstan mizh nimi sprobuvav vimiryati radius ta dovzhinu kola Zemli Viznachiti naskilki ocinki Eratosfena blizki do realnosti vazhko oskilki nevidomo yakim same stadiyem vin koristuvavsya Yaksho bulo vikoristano greckij 178 metriv to jogo rozrahunki radiusa Zemli skladav 7082 km yaksho yegipetskij to 6287 km Suchasni vimiryuvannya dayut dlya userednenogo radiusa Zemli velichinu 6371 km U chasi Serednovichchya osvicheni lyudi v Yevropi perevazhno virili v kulyastu formu Zemli U 1543 roci vijshla golovna pracya Mikolaya Kopernika Pro obertannya nebesnih sfer yaka prizvela do Kopernikivskoyi revolyuciyi ta postupovoyi zamini geocentrizmu na geliocentrizm v rozuminni lyudej 1906 roku inshi movi visunuv gipotezu pro yadro yake spovilnyuye hvili sho sposterigayutsya na 180 vid epicentru zemletrusu 1909 roku Andriya Mohorovichich vidkriv granicyu mizh zemnoyu koroyu ta verhnoyu mantiyeyu yaku piznishe bulo nazvano poverhneyu Mohorovichicha 1913 roku Artur Golms opublikuvav pershu geohronologichnu shkalu u svoyij knizi Vik Zemli angl The Age of the Earth 1929 roku naukovci inshi movi ta inshi movi visunuli teoriyu pro ostannyu inversiyu magnitnogo polya Zemli sho vidbulasya blizko 781 tis rokiv tomu 1935 roku Charlz Rihter zaproponuvav shkalu dlya ocinki poryadkovoyi velichini zemletrusu 1936 roku Inge Lemann dovela isnuvannya vnutrishnogo yadro Zemli z vikoristannyam danih sejsmichnih hvil ta viznachila sho vono skladayetsya v osnovnomu iz zaliza i deyakoyi kilkosti nikelyu 1967 roku vcheni Syukuro Manabe ta Richard Veterald vpershe pripustili pro antropogennij faktor parnikovogo efektu sho vplivaye na globalnij klimat Zemli Doslidzhennya geografichnoyi obolonki Mapa Zemli za Anaksimandrom odna z suchasnih rekonstrukcij Najpershoyu vidomoyu kartoyu svitu ye Vavilonska karta svitu yaka datuyetsya kincem VIII pochatkom VII stolittya do n e na nij vidobrazhalasya karta vidomogo vavilonyanam svitu ta yaka mistila yak realni geografichni ob yekti tak i mifologichni elementi Najdavnisha mapa zroblena yevropejcyami bula zroblena Anaksimandrom na nij poseredini znahodilasya Starodavnya Greciya a blizhche do krayu roztashovuvalisya tri kontinenti Yevropa Ereb assirijskij zahid Aziya Assu assirijskij shid yaki buli rozdilenni richkoyu Fasis Rioni na Kavkazi ta Chornim morem a takozh Liviya Afrika yaka rozdilyalasya z Yevropoyu Seredzemnim morem a z Aziyeyu richkoyu Nil Mapa svitu seredini 15 go stolittya yaka zasnovana na Geografiyi Ptolemeya Do Dobi velikih geografichnih vidkrittiv osnovnim dzherelom geografichnih vidomostej dlya yevropejciv bulo Kerivnictvo z geografiyi Ptolemeya yake skladalos iz 8 knig Pracya mistila perelik punktiv iz zaznachennyam yih geografichnih koordinat Veliki geografichni vidkrittya pochalis u XV stolitti pid chas nih yevropejski moreplavci doslidzhuvali ranishe nevidomi yevropejcyam regioni po vsij Zemnij kuli v Africi Americi Aziyi ta Okeaniyi 1488 roku Bartolomeu Diash dosyag misu Dobroyi Nadiyi 1492 roku Kolumb dosyag beregiv Ameriki sho zapochatkuvalo yevropejsku kolonizaciyu kontinentu hocha pershimi yevropejcyami yaki distalis do Ameriki buli vikingi Vasko da Gama vidkriv morskij shlyah v Indiyu v 1498 roci a v 1519 1521 rokah morska ekspediciya pid keruvannyam Fernanom Magellanom vpershe v istoriyi zdijsnila navkolosvitnyu podorozh 1606 roku gollandskij moreplavec Villem Yanszon na sudni Dejfken perepliv Torresovu protoku j projshov uzdovzh uzberezhzhya pivostrova Kejp Jork ta stav pershim yevropejcem sho pobachiv Avstraliyu z cogo momentu pochalosya yevropejske doslidzhennya Avstraliyi j Okeaniyi 1642 roku Abel Tasman vidkriv Novu Zelandiyu a potim iz pivdennogo zahodu pidijshov do beregiv ostrova Tasmaniya britanskij moreplavec kapitan Dzhejms Kuk vidvidav i obstezhiv Novu Zelandiyu v 1768 roci Same cya podorozh poklala pochatok periodu aktivnogo osvoyennya ostroviv Okeaniyi yevropejcyami A pislya cogo Kuk pidijshov do shidnogo uzberezhzhya Avstraliyi v 1770 roci Pislya vidkrittya ta doslidzhennya Avstraliyi j Okeaniyi yedinimi nerozvidanimi miscyami zalishilisya Arktika ta Antarktika Cherez nepriyazni pogodni umovi suttyevi doslidzhennya pochalisya tilki v 19 stolitti v tomu stolitti ekspediciyi v Arktiku zdijsnyuvali Dzhon Ross Vilyam Edvard Perri Adolf Erik Nordensheld ser Dzhon Franklin Fritjof Nansen ta inshi Takozh v 19 stolitti vidkrili ostannij zemnij kontinent Antarktidu Pershovidkrivachami Antarktidi vvazhayut ekspediciyi dvoh krayin rosijsku ekspediciyu Fadeya Fabiana Bellinsgauzena i Mihajla Lazaryeva 1819 1821 i britansku ekspediciyu Edvarda Bransfilda ta Vilyama Smita Shid Zemli fotografiya zroblena Vilyamom Andersom pid chas misiyi Apollon 8 30 grudnya 1930 roku fotografiya zroblena z litaka kapitanom inshi movi na shid vid girskogo hrebta And u Pivdennij Americi nadala dokazi krivizni Zemli Pershe zobrazhennya Zemli z kosmosu z visoti 105 km otrimano 24 zhovtnya 1946 kameroyu rozmishenoyu na raketi Fau 2 zapushenoyi z raketnogo poligonu Uajt Sends SShA Najpershi znimki Zemli z navkolozemnoyi orbiti zrobiv suputnik Explorer 6 1959 roku 1 kvitnya 1960 roku meteorologichnij suputnik Tajros 1 otrimav pershe z 23 000 televizijnih zobrazhen Zemli bilshist z yakih buli dostatnoyi yakosti dlya prognozuvannya pogodi Yurij Gagarin 1961 roku stav pershoyu lyudinoyu yaka sposterigala planetu z kosmosu Pid chas programi Apollon buli zrobleni dvi vidomi fotografiyi Zemli Shid Zemli ta Blakitna igrashkova kulya 30 travnya 1966 roku radyanskij suputnik zv yazku Molniya 1 zrobiv pershij znimok na yakomu Zemlya zobrazhena u viglyadi povnogo diska 11 grudnya 1966 roku suputnik peredovoyi tehnologiyi ATS 1 peredav pershu fotografiyu Zemli z geostacionarnoyi orbiti Suputnik Gravitacijnogo eksperimentu Ministerstva oboroni SShA povernuv pershe kolorove zobrazhennya vsiyeyi Zemli v serpni 1967 roku 1990 roku kosmichnij zond Voyadzher 1 pered vidklyuchennyam svoyeyi kameri zadlya zberezhennya energiyi zrobiv fotografiyu zemli z rekordnoyi vidstani 6 4 milyardiv kilometriv Karl Sagan vchenij yakij zaproponuvav NASA stvoriti cyu fotografiyu nazvav yiyi Blida blakitna cyatka Kontinent Zelandiya na karti Za 21 stolittya bulo zrobleno deyaki vidkrittya u galuzyah paleontologiyi ta geografiyi 2017 roku vcheni vidkrili zatoplenij kontinent Zelandiya yakij vidkolovsya vid Avstraliyi 60 85 miljoniv rokiv tomu 2013 roku komanda na choli z paleoantropologom Li Berger vidkrila skam yanilosti v Pivdennij Africi Homo naledi novij vid rodu Homo yakij zhiv vid 236 000 do 335 000 rokiv tomu 2018 roku doslidniki ogolosili pro vidkrittya pechernogo mistectva na Borneo yakomu vid 40 000 do 52 000 rokiv sho she bilshe vidsunulo vitoki figurativnogo zhivopisu A she odna znahidka 2018 roku v Pivdennij Africi kam yana luska yaka bula perehresno shtrihovana blizko 73 000 rokiv tomu cilkom mozhe buti najstarishim karakulem u sviti U 2018 roci doslidniki predstavili pigmenti ta perforovani morski rakovini znajdeni v Ispaniyi yakim bulo 115 000 rokiv koli v Yevropi zhili lishe neandertalci sho mozhe buti pershim dokazom naskelnih malyunkiv neandertalciv Pidkorennya ekstremalnih tochok Cherez ekstremalni klimatichni umovi dosyagti zemnih polyusiv vdalosya tilki na pochatku 20 stolittya Pershim pidkoryuvachem Pivnichnogo polyusa vvazhayetsya Robert Piri hocha shodo cogo ye zaperechennya yakij za vlasnim svidchennyam 6 kvitnya 1909 roku dosyag polyusa Doslidzhennya Antarktidi davalosya she vazhche v period 1897 1922 rokiv bagato ekspedicij provodili doslidzhennya regionu Pershim zmig dosyagnuti Pivdennogo polyusa Rual Amundsen jogo ekspediciya pidkorila polyus 14 grudnya 1911 roku na 35 dniv obignavshi ekspediciyu Skotta Najvisha tochka Zemli gora Everest bula pidkorena 29 travnya 1953 roku sherpom Tencingom Norgeyem i novozelandcem Edmundom Gillari A rekord zanurennya na najbilshu glibinu stanom na pochatok 2025 roku nalezhit Viktoru Veskovo yakij 28 kvitnya 2019 roku dosyag glibini 10 927 m Div takozhPulsacijna gipoteza Prapor Zemli Polozhennya Zemli u kosmosi Nauki pro Zemlyu Spisok planetopodibnih ob yektiv Sonyachnoyi sistemi Nebesna sfera Hronologiya dalekogo majbutnogoPrimitkiEarth Fact Sheet National Aeronautics and Space Administration d Track Q23548 https www webcitation org 6GVr9SIKY url http nssdc gsfc nasa gov planetary factsheet earthfact html https web archive org web 20101030234253 http nssdc gsfc nasa gov planetary factsheet earthfact html Vcheni zʼyasuvali vagu Zemli Avtor Olga Derkach 08 04 2024 19 40 David R Williams 1 lipnya 2013 Earth Fact Sheet angl NASA Arhiv originalu za 30 zhovtnya 2010 Procitovano 28 kvitnya 2014 Arthur Wallace 24 veresnya 2020 Beyond the Milky Way The Biological Universe Life in the Milky Way and Beyond vid 1 Cambridge University Press doi 10 1017 9781108873154 023 ISBN 978 1 108 87315 4 Zemlya etimologiya Goroh ukrayinski slovniki ua Procitovano 7 listopada 2022 zemlya Etimologichnij slovnik ukrayinskoyi movi v 7 t redkol O S Melnichuk gol red ta in K Naukova dumka 1985 T 2 D Kopci S 258 Burlaka Olexandr 7 lipnya 2024 Zvidki planeti ta yihni suputniki otrimali svoyi nazvi universemagazine com Universe Space Tech Procitovano 13 lyutogo 2025 earth Etymology of earth by etymonline www etymonline com angl Arhiv originalu za 29 sichnya 2025 Procitovano 12 lyutogo 2025 earth noun1 etymology Oxford English Dictionary angl Arhiv originalu za 2 zhovtnya 2024 Simek Rudolf 2007 Dictionary of Northern Mythology angl D S Brewer s 179 ISBN 978 0 85991 513 7 Jones Peter Ward 2001 Oxford University Press angl T 1 Oxford University Press doi 10 1093 gmo 9781561592630 article 20622 Tara Hardee 2013 Exploring student experiences in developmental education at a four year higher education institution California State University Long Beach ISBN 978 1 303 76554 4 OCLC 1020708687 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite book title Shablon Cite book cite book a Obslugovuvannya CS1 Storinki z posilannyami na dzherela iz zajvoyu punktuaciyeyu posilannya Geografiya etimologiya Goroh ukrayinski slovniki ukr Arhiv originalu za 21 chervnya 2020 Procitovano 13 lyutogo 2025 Symbols com encyclopedia of Western signs and ideograms Choice Reviews Online T 36 12 1 serpnya 1999 s 36Sup 038 36Sup 038 doi 10 5860 choice 36sup 038 ISSN 0009 4978 Procitovano 27 sichnya 2023 Converting GPS Height into NAVD88 Elevation with the GEOID96 Geoid Height Model www ngs noaa gov Procitovano 22 sichnya 2023 archive ph archive ph Arhiv originalu za 11 serpnya 2011 Procitovano 22 sichnya 2023 GISGeography 12 sichnya 2015 Ellipsoid Spheroid Our Oblate Spheroid Planet Earth GIS Geography angl Procitovano 11 grudnya 2024 US Department of Commerce National Oceanic and Atmospheric Administration What is the geoid oceanservice noaa gov angl Procitovano 22 sichnya 2023 Stewart Heather A Jamieson Alan J 2019 10 The five deeps The location and depth of the deepest place in each of the world s oceans Earth Science Reviews angl 197 102896 doi 10 1016 j earscirev 2019 102896 Is a Pool Ball Smoother Than the Earth ILLUSTRATED PRINCIPLES David Alciatore PhD Dr Dave PDF NASA JPL University of Texas Center for Space Research PIA12146 GRACE Global Gravity Animation Photojournal NASA Jet Propulsion Laboratory Procitovano 30 grudnya 2013 Hofmann Wellenhof B Moritz H 2006 Physical Geodesy vid 2nd Springer ISBN 978 3 211 33544 4 The total force acting on a body at rest on the Earth s surface is the resultant of gravitational force and the centrifugal force of the Earth s rotation and is called gravity Sukupna sila sho diye na tilo yake perebuvaye u stani spokoyu na poverhni Zemli ye rezultatom diyi sili tyazhinnya ta centrobizhnoyi sili obertannya Zemli i nazivayetsya gravitaciyeyu Gundlach Jens H Merkowitz Stephen M 2 zhovtnya 2000 Measurement of Newton s Constant Using a Torsion Balance with Angular Acceleration Feedback PDF Physical Review Letters angl 85 14 2869 2872 doi 10 1103 PhysRevLett 85 2869 ISSN 0031 9007 Thompson E Ambler Thompson E Ambler Taylor Barry N 2008 Guide for the use of the International System of Units SI Procitovano 23 sichnya 2023 Vazquez M Palle E Rodriguez P Montanes 2010 Detecting Extrasolar Earth like Planets Astronomy and Astrophysics Library New York NY Springer New York s 251 287 ISBN 978 1 4419 1683 9 ros Podobyedov N S Obshaya fizicheskaya geografiya i geomorfologiya M Nedra 1974 S 312 Whitman Darin 24 chervnya 2024 How long is 1 day exactly Geographic Pedia angl Procitovano 16 grudnya 2024 Coriolis force Description Examples amp Facts Britannica www britannica com angl Procitovano 16 grudnya 2024 The Reason Earth Has Seasons Ask A Biologist askabiologist asu edu Procitovano 16 grudnya 2024 What Causes the Seasons NASA Space Place NASA Science for Kids spaceplace nasa gov Procitovano 16 grudnya 2024 Bromberg Irv 1 travnya 2008 The Lengths of the Seasons on Earth Sym545 angl University of Toronto Arhiv originalu za 18 grudnya 2008 Procitovano 8 listopada 2008 Rohli Robert V Vega Anthony J 2018 Climatology angl vid fourth Jones amp Bartlett Learning s 291 292 ISBN 978 1 284 12656 3 Burn Chris March 1996 The Polar Night PDF angl The Aurora Research Institute Arhiv PDF originalu za 6 serpnya 2023 Procitovano 28 veresnya 2015 Sunlight Hours Australian Antarctic Programme angl 24 chervnya 2020 Arhiv originalu za 22 zhovtnya 2020 Procitovano 13 zhovtnya 2020 Lin Haosheng 2006 Animation of precession of moon orbit Survey of Astronomy AST110 6 angl University of Hawaii at Manoa Arhiv originalu za 31 grudnya 2010 Procitovano 10 veresnya 2010 Fisher Rick 5 lyutogo 1996 Earth Rotation and Equatorial Coordinates angl National Radio Astronomy Observatory Arhiv originalu za 18 serpnya 2011 Procitovano 21 bereznya 2007 Kang Sarah M Seager Richard Croll Revisited Why is the Northern Hemisphere Warmer than the Southern Hemisphere PDF Columbia University angl New York Arhiv PDF originalu za 7 veresnya 2021 Procitovano 27 zhovtnya 2020 Morgan John W Anders Edward Chemical composition of Earth Venus and Mercury McDonough W F Sun S s 1 bereznya 1995 The composition of the Earth Chemical Geology T 120 3 s 223 253 doi 10 1016 0009 2541 94 00140 4 ISSN 0009 2541 Procitovano 13 grudnya 2024 Mussett A E 1981 The inaccessible earth London Allen amp Unwin ISBN 0 04 550027 4 OCLC 7523842 Chemical composition of Earth Venus and Mercury 1980 Dec Les ressources naturelles Definitions structure des echanges et mondialisation Rapport sur le Commerce Mondial WTO 17 chervnya 2010 s 44 71 ISBN 978 92 870 4340 5 13 Exploitation of Natural Resources European Environment Agency www eea europa eu angl Procitovano 29 sichnya 2023 How Are Fossil Fuels Extracted From the Ground Sciencing angl Procitovano 29 sichnya 2023 Lelong F Millot Georges 1966 Sur l origine des mineraux micaces des alterations lateritiques Diagenese regressive Mineraux en transit Bulletin du Service de la carte geologique d Alsace et de Lorraine T 19 3 s 271 286 doi 10 3406 sgeol 1966 1311 ISSN 0037 2560 Procitovano 29 sichnya 2023 Coulangeon Philippe 7 zhovtnya 2020 16 Comment se forment les gouts culturels aujourd hui 50 questions de sociologie Presses Universitaires de France s 169 176 Organization World Trade 2010 Le commerce des ressources naturelles OMC ISBN 978 92 870 3709 1 OCLC 847362496 MINY Martine 2015 07 Le planificateur un acteur majeur de l equipe de management du projet Metier responsable bureau d etude conception doi 10 51257 f 1507 Procitovano 29 sichnya 2023 Rona Peter A 31 sichnya 2003 Resources of the Sea Floor Science angl T 299 5607 s 673 674 doi 10 1126 science 1080679 ISSN 0036 8075 Procitovano 29 sichnya 2023 Our resources are running out These charts show how urgently action is needed World Economic Forum 2 bereznya 2024 Facts About Earth NASA Science angl Procitovano 19 grudnya 2024 Crust education nationalgeographic org angl Procitovano 19 grudnya 2024 McLeish Andrew 1992 Geological Science angl Nelson Thornes ISBN 978 0 17 448221 5 Ishii Nobuyuki 2016 中矢俊博 天才経済学者たちの闘いの歴史 経済学史入門 同文舘出版 2014年 142頁 武田信照 近代経済思想再考 経済学史点描 ロゴス 2013年 214頁 小畑二郎 経済学の歴史 慶應義塾大学出版会 2014年 316頁 The History of Economic Thought T 57 2 s 134 135 doi 10 5362 jshet 57 2 134 ISSN 1880 3164 Procitovano 31 sichnya 2023 Smil 1991 p 240 Solar Radiation and Climate Experiment SORCE Fact Sheet earthobservatory nasa gov angl 21 sichnya 2003 Procitovano 21 grudnya 2024 Radiacijnij ta svitlovij rezhim Arhiv originalu za 12 zhovtnya 2013 Procitovano 9 bereznya 2016 Natural Forcing of the Climate System Intergovernmental Panel on Climate Change Arhiv originalu za 29 veresnya 2007 Procitovano 29 veresnya 2007 Somerville Richard Historical Overview of Climate Change Science PDF Intergovernmental Panel on Climate Change Arhiv originalu PDF za 26 listopada 2018 Procitovano 29 veresnya 2007 Vermass Wim An Introduction to Photosynthesis and Its Applications Arizona State University Arhiv originalu za 3 grudnya 1998 Procitovano 29 veresnya 2007 Peter Olson amp Hagay Amit Changes in earth s dipole PDF Realistic modeling and performance prediction of MHD generator channels Progress reports for the period 16 October 1971 15 February 1973 Coal fired MHD generators 16 lyutogo 1972 Procitovano 25 sichnya 2023 Campbell Wallace H 2003 Introduction to geomagnetic fields vid 2nd ed Cambridge Cambridge University Press ISBN 0 521 82206 8 OCLC 50479284 Ganushkina N Yu Liemohn M W Dubyagin S 22 kvitnya 2018 Current Systems in the Earth s Magnetosphere Reviews of Geophysics T 56 2 s 309 332 doi 10 1002 2017rg000590 ISSN 8755 1209 Procitovano 25 sichnya 2023 Wilkinson William P 2003 09 The Earth s quasi parallel bow shock Review of observations and perspectives for Cluster Planetary and Space Science angl 51 11 629 647 doi 10 1016 S0032 0633 03 00099 0 Mertens Christopher J 2016 11 Overview of the Radiation Dosimetry Experiment RaD X flight mission Space Weather T 14 11 s 921 934 doi 10 1002 2016sw001399 ISSN 1542 7390 Procitovano 25 sichnya 2023 Gallagher D L Comfort R H Katus R M Sandel B R Fung S F Adrian M L 30 bereznya 2021 The Breathing Plasmasphere Erosion and Refilling Journal of Geophysical Research Space Physics T 126 4 doi 10 1029 2020ja028727 ISSN 2169 9380 Procitovano 25 sichnya 2023 Treumann Rudolf A 1997 Basic space plasma physics London Imperial College Press ISBN 1 86094 079 X OCLC 41428112 Dodge John Vilas 25 Sept 1909 23 April 1991 Senior Editorial Consultant Encyclopaedia Britannica since 1972 Chairman Board of Editors Encyclopaedia Britannica Publishers since 1977 Who Was Who Oxford University Press 1 grudnya 2007 Procitovano 25 sichnya 2023 Van Allen James A 2004 Origins of magnetospheric physics vid An expanded ed pbk ed Iowa City University of Iowa Press ISBN 978 1 58729 771 7 OCLC 297118150 Stern David P 1977 Large scale electric fields in the Earth s magnetosphere Reviews of Geophysics T 15 2 s 156 doi 10 1029 rg015i002p00156 ISSN 8755 1209 Procitovano 25 sichnya 2023 Wray James 28 April 1938 25 May 2013 Who Was Who Oxford University Press 1 grudnya 2007 Procitovano 27 sichnya 2023 Alfe D Gillan M J Vocadlo L Brodholt J Price G D 25 kvitnya 2002 The ab initio simulation of the Earth s core Philosophical Transactions of the Royal Society of London Series A Mathematical Physical and Engineering Sciences angl T 360 1795 s 1227 1244 doi 10 1098 rsta 2002 0992 ISSN 1364 503X Procitovano 27 sichnya 2023 Vlaar N J van Keken P E van den Berg A P 1994 01 Cooling of the earth in the Archaean Consequences of pressure release melting in a hotter mantle Earth and Planetary Science Letters angl T 121 1 2 s 1 18 doi 10 1016 0012 821x 94 90028 0 ISSN 0012 821X Procitovano 27 sichnya 2023 Geodynamics By D L TURCOTTE amp G SCHUBERT Cambridge University Press 2002 456 pp ISBN 0 521 66624 4 29 95 Journal of Fluid Mechanics angl T 477 2003 02 doi 10 1017 s0022112002223708 ISSN 0022 1120 Procitovano 27 sichnya 2023 Pollack Henry N Hurter Suzanne J Johnson Jeffrey R 1993 Heat flow from the Earth s interior Analysis of the global data set Reviews of Geophysics angl T 31 3 s 267 doi 10 1029 93rg01249 ISSN 8755 1209 Procitovano 27 sichnya 2023 Richards Mark A Duncan Robert A Courtillot Vincent E 6 zhovtnya 1989 Flood Basalts and Hot Spot Tracks Plume Heads and Tails Science angl T 246 4926 s 103 107 doi 10 1126 science 246 4926 103 ISSN 0036 8075 Procitovano 27 sichnya 2023 Sclater John G Parsons Barry Jaupart Claude 1981 Oceans and continents Similarities and differences in the mechanisms of heat loss Journal of Geophysical Research angl T 86 B12 s 11535 doi 10 1029 jb086ib12p11535 ISSN 0148 0227 Procitovano 27 sichnya 2023 Khatri Chhetri Upama Woods John G Walker Ian R Curtis P Jeff 4 travnya 2020 Table S1 Underlying geology of sampling sites in the Okanagan Similkameen region British Columbia Canada PeerJ 8 e8962 doi 10 7717 peerj 8962 supp 1 Latitude and longitude Definition Examples Diagrams amp Facts Britannica www britannica com angl 6 grudnya 2024 Procitovano 13 grudnya 2024 8 o Introduction to the Oceans www physicalgeography net Procitovano 22 sichnya 2023 Rising sea levels an introduction to cause and impact Choice Reviews Online angl 50 10 50 5606 50 5606 1 chervnya 2013 doi 10 5860 CHOICE 50 5606 ISSN 0009 4978 Smith Yvette 7 chervnya 2021 Earth Is a Water World NASA Procitovano 22 sichnya 2023 Lunine Jonathan I 2017 02 Ocean worlds exploration Acta Astronautica angl 131 123 130 doi 10 1016 j actaastro 2016 11 017 Machado Pedro Mullins Steve Christensen Joseph red 27 sichnya 2020 Pearls People and Power Pearling and Indian Ocean Worlds vid 1 Ohio University Press doi 10 2307 j ctv224tw78 5 ISBN 978 0 8214 4693 5 Voosen Paul 12 bereznya 2021 Ancient Earth was a water world Science angl 371 6534 1088 1089 doi 10 1126 science 371 6534 1088 ISSN 0036 8075 Smith Rev Walter R 5 July 1845 24 April 1921 Who Was Who angl Oxford University Press 1 grudnya 2007 doi 10 1093 ww 9780199540884 013 u203125 NOAA Ocean Explorer GalAPAGoS Where Ridge Meets Hotspot web archive org 26 lyutogo 2024 Procitovano 13 grudnya 2024 US Department of Commerce National Oceanic and Atmospheric Administration How deep is the ocean oceanservice noaa gov angl Procitovano 20 grudnya 2024 Jamieson Alan J Fujii Toyonobu Mayor Daniel J Solan Martin Priede Imants G 1 bereznya 2010 Hadal trenches the ecology of the deepest places on Earth Trends in Ecology amp Evolution T 25 3 s 190 197 doi 10 1016 j tree 2009 09 009 ISSN 0169 5347 Procitovano 20 grudnya 2024 Wright Regina 28 chervnya 2024 What country has a ice cap climate Geographic FAQ Hub Answers to Your Global Questions angl Procitovano 13 grudnya 2024 Dunn Ross E Mitchell Laura J Ward Kerry red 31 grudnya 2019 The New World History A Field Guide for Teachers and Researchers University of California Press doi 10 1525 9780520964297 ISBN 978 0 520 96429 7 L vovich M I 1973 01 The Water Balance of the World s Continents and a Balance Estimate of the World s Freshwater Resources Soviet Geography angl 14 3 135 152 doi 10 1080 00385417 1973 10770573 ISSN 0038 5417 Dempsey Caitlin 18 veresnya 2023 Geography Facts about the World s Continents Geography Realm angl Procitovano 20 grudnya 2024 Lloyd Linda 18 chervnya 2024 What percentage of the world is mountains Geographic FAQ Hub Answers to Your Global Questions angl Procitovano 20 grudnya 2024 Cain Fraser 1 chervnya 2010 What Percentage of the Earth s Land Surface is Desert Universe Today angl Procitovano 20 grudnya 2024 World Bank Open Data World Bank Open Data Procitovano 20 grudnya 2024 Global Ice Viewer Climate Change Vital Signs of the Planet climate nasa gov Procitovano 20 grudnya 2024 Ghail Richard 2015 08 Rheological and petrological implications for a stagnant lid regime on Venus Planetary and Space Science angl 113 114 2 9 doi 10 1016 j pss 2015 02 005 World Bank East Asia and Pacific Economic Update October 2015 Staying the Course The World Bank 5 zhovtnya 2015 ISBN 978 1 4648 0733 6 Hooke Roger LeB Martin Duque Jose F 1 grudnya 2012 Land transformation by humans A review PDF GSA Today 12 12 4 10 doi 10 1130 GSAT151A 1 Did Edmund Hillary Climb the Wrong Mountain archives profsurv com Procitovano 22 sichnya 2023 The Highest Spot on Earth Revisiting Ocean Depth closest to the Center of the Earth PDF angl Arjun Tan Department of Physics Alabama A amp M University Procitovano 18 veresnya 2022 Lithosphere Definition amp Facts Britannica angl 24 zhovtnya 2024 Procitovano 19 grudnya 2024 Asthenosphere Mantle Layer Plate Tectonics amp Thermal Plumes Britannica angl Procitovano 19 grudnya 2024 オミクロン株の構造から急速な感染拡大を説明する Nature Digest 1 kvitnya 2022 doi 10 1038 ndigest 2022 220415 ISSN 2424 0702 Procitovano 31 sichnya 2023 太陽輻射と磁気変動の地球変動への影響 JST Project Database yap doi 10 52926 jpmjcr99q4 Procitovano 13 lyutogo 2025 我が国の地球衛星観測のあり方について 学術の動向 yap 22 9 9 116 9 117 2017 doi 10 5363 tits 22 9 116 Parsons Barry McKenzie Dan 1978 Mantle convection and the thermal structure of the plates Journal of Geophysical Research angl T 83 B9 s 4485 doi 10 1029 JB083iB09p04485 ISSN 0148 0227 Procitovano 27 sichnya 2023 Pasyanos Michael E 2010 01 Lithospheric thickness modeled from long period surface wave dispersion Tectonophysics T 481 1 4 s 38 50 doi 10 1016 j tecto 2009 02 023 ISSN 0040 1951 Procitovano 27 sichnya 2023 Yang J Turner M S Schramm D N Steigman G Olive K A June 1984 Primordial nucleosynthesis A critical comparison of theory and observation The Astrophysical Journal 281 493 Bibcode 1984ApJ 281 493Y doi 10 1086 162123 ISSN 0004 637X Muller Jorn Lesch Harald 2003 08 Woher kommt das Wasser der Erde Urgaswolke oder Meteoriten Chemie in unserer Zeit nim T 37 4 s 242 246 doi 10 1002 ciuz 200300282 ISSN 0009 2851 Procitovano 19 sichnya 2025 Volumes of the World s Oceans from ETOPO1 NOAA Arhiv originalu za 11 bereznya 2015 Procitovano 7 bereznya 2015 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Obslugovuvannya CS1 bot Storinki z posilannyami na dzherela de status originalnogo URL nevidomij posilannya Qadri Syed 2003 Volume of Earth s Oceans The Physics Factbook Procitovano 7 chervnya 2007 Charette Matthew Smith Walter H F 2010 The volume of Earth s ocean Oceanography 23 2 112 114 doi 10 5670 oceanog 2010 51 hdl 1912 3862 Arthus Bertrand Yann 6 veresnya 2019 On Water angl European Investment Bank ISBN 978 92 861 4319 9 Where is Earth s Water U S Geological Survey www usgs gov Procitovano 24 sichnya 2023 Ahn Jiryung 2019 Home School and Community Relations 9th Edition By Carol Gestwicki 2017 Cengage Learning Boston MA Book Review International Journal of Humanities and Social Science T 9 5 doi 10 30845 ijhss v9n5p11 ISSN 2220 8488 Procitovano 24 sichnya 2023 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite news title Shablon Cite news cite news a Obslugovuvannya CS1 Storinki iz nepoznachenim DOI z bezkoshtovnim dostupom posilannya Hendrix Marc S 2019 Earth science an introduction vid 3rd edition San Francisco CA Cengage Learning ISBN 978 0 357 11656 2 Salt of the Early Earth Astrobiology Magazine earth science evolution distribution Origin of life universe life beyond Astrobiology is study of earth science evolution distribution Origin of life in universe terrestrial web archive org 30 chervnya 2007 Arhiv originalu za 30 chervnya 2007 Procitovano 24 sichnya 2023 oxysphere web archive org 15 kvitnya 2009 Arhiv originalu za 15 kvitnya 2009 Procitovano 24 sichnya 2023 NASA Oceanography Arhiv originalu za 6 kvitnya 2013 Procitovano 24 sichnya 2023 Tour of Water in the Solar System U S Geological Survey www usgs gov Procitovano 24 sichnya 2023 US Department of Commerce National Oceanic and Atmospheric Administration Are there oceans on other planets oceanservice noaa gov angl Procitovano 24 sichnya 2023 Mertens Christopher J 2016 11 Overview of the Radiation Dosimetry Experiment RaD X flight mission Space Weather T 14 11 s 921 934 doi 10 1002 2016sw001399 ISSN 1542 7390 Procitovano 29 sichnya 2023 Razenkova Elena Radeloff Volker C Dubinin Maxim Bragina Eugenia V Allen Andrew M Clayton Murray K Pidgeon Anna M Baskin Leonid M Coops Nicholas C 21 sichnya 2020 Vegetation productivity summarized by the Dynamic Habitat Indices explains broad scale patterns of moose abundance across Russia Scientific Reports T 10 1 doi 10 1038 s41598 019 57308 8 ISSN 2045 2322 Procitovano 29 sichnya 2023 King Michael D Platnick Steven Menzel W Paul Ackerman Steven A Hubanks Paul A 2013 07 Spatial and Temporal Distribution of Clouds Observed by MODIS Onboard the Terra and Aqua Satellites IEEE Transactions on Geoscience and Remote Sensing T 51 7 s 3826 3852 doi 10 1109 tgrs 2012 2227333 ISSN 0196 2892 Procitovano 29 sichnya 2023 Williams G P 1 lipnya 2006 Circulation Sensitivity to Tropopause Height Journal of the Atmospheric Sciences T 63 7 s 1954 1961 doi 10 1175 jas3762 1 ISSN 1520 0469 Procitovano 29 sichnya 2023 Wolf Hugo Franz Liszt le 1er aout 1886 Chroniques musicales 1884 1887 Editions Contrechamps s 99 100 World Air Sports Federation Federation Aeronautique Internationale World Air Sports Federation www fai org angl Procitovano 29 sichnya 2023 CBS News New York Times National Poll October 1 2011 ICPSR Data Holdings 1 lyutogo 2013 Procitovano 29 sichnya 2023 Hester R E Harrison R M red 28 veresnya 2000